Дезидерію Євгеновичу Задору - 110 років

20 жовтня – 110-та річниця з дня народження Дезидерія Євгеновича Задора (1912-1985) - одного із фундаторів закарпатської професійної композиторської школи, визначного піаніста, органіста, педагога, диригента та фольклориста, музикознавця та публіциста, першого директора Ужгородського музичного фахового коледжу імені     Д. Є. Задора.

У рік відзначення ювілею в Ужгородському музичному фаховому коледжі імені Д. Є. Задора заплановано ряд культурно-мистецьких заходів.

Серед знакових подій:

20 жовтня 2022 року - покладання квітів до могили Д.Є.Задора;

протягом року у бібліотеці коледжу триватиме постійно діюча виставка-огляд присвячена ювілейним датам фундаторів музичного коледжу: Володимира Леонідовича Гошовського (1922-1996), Зігмунда Едуардовича Лендєла (1892-1970), Дезидерія Євгеновича Задора (1912-1985);

26 жовтня відбудеться майстер-клас заслуженого працівника культури України Надії Підгородської  «Творчий підхід до розкриття образу у вокальних творах Дезидерія Задора»;

з 17 по 20 листопада триватиме Міжнародний фестиваль «Дезидерій Задор - 110», в рамках якого відбудеться зустріч з дітьми композитора, майстер-класи, зустрічі з відомими виконавцями та музикознавцями, круглий стіл за участі випускників, учнів Дезидерія Євгеновича, ветеранів музичного коледжу, відбудуться ряд концертів за участі студентів та викладачів коледжу, іменитих виконаців, солістів та мистецьких колективів  краю. Ужгород віздначає 110-ту річницю від дня народження Д. Є. Задора.

Дезидерій Задор –  музикант – універсал,

фундатор професійної музичної культури Закарпаття

другої половини ХХ століття

(до відзначення 110-ї річниці від дня народження маестро)

У 1946 році  в Закарпатті було створене Ужгородське музичне училище (нині Ужгородський музичний фаховий коледж імені Д. Є. Задора) – перший професійний музичний заклад в області, і його першим директором був призначений Дезидерій Євгенович Задор (1912-1985) - композитор, піаніст, фольклорист, диригент, педагог, музично-громадський діяч, який став фундатором практично усіх основних напрямів професійного музичного мистецтва повоєнного Закарпаття.                                                               

Д.Є. Задор –  визначний музичний діяч, концертний піаніст і видатний композитор, талановитий педагог і відомий фольклорист.

У 1936 р. Д. Задор на «відмінно» закінчив три факультети Празької консерваторії – фортепіанний, органний, диригентсько-хоровий, і його призвіще викарбуване на консерваторській дошці кращих випускників. 

У  1936 – 37 рр. він навчається в аспірантурі по фортепіано, композиції у професорів Яна Кржічки, Вітезслава Новака, Алоїза Хаби, одночасно відвідує лекції по музикології в  університеті Карлових Вар у проф. Зденека Неєдли, що мало значний вплив на молодого перспективного музиканта.

Перший публічний виступ молодого піаніста Задора в ефірі  відбувся на кошицькому радіо  14 липня 1934 р.  – він виконав  «32 варіації до-мінор» Л. Бетховена та «Серйозні варіації»  Ф. Мендельсона-Бартольді.

Чудове  виконання цих творів було підтверджене надзвичайною похвалою в ужгородській  і чеській пресі /Карпаторусский Голос, №147; Podkarpatskе Hlasy, №165/. Наступні  виступи по чехословацькому радіо відбулися 5 і 19 березня 1936 року. У першому концерті пролунали  “Картинки із виставки” М. Мусоргського.

Самостійні концерти на Закарпатті Д. Задор здійснив в Ужгороді, Берегові, Мукачеві, Хусті (13, 18, 20, 21 жовтня) та на кошицькому радіо 23 жовтня 1936 р.

Ужгородська чеська преса  Podkarpatskе Hlasy №231 від 15.Х.1936 р. пише:  «В особі Задора росте піаніст великого масштабу. З його іменем напевно  ще  зустрінемось на великих естрадних концертах». Публіка  кожен номер програми молодого піаніста нагороджувала бурхливими оплесками.

Празька газета “А-Z” від 17.Х.1936 р. відмічає: «Найбільш вдалими були виконання творів Шопена та Ліста, як також і творів Б. Сметани та Б. Бартока, що переконали нас про здібність молодого митця. Задор довів, що його виконавське мистецтво є на постійному підйомі. В цьому концерті він презентувався таким репертуаром, який зробив би честь і великому піаністу».

Ужгородська преса  про мукачівський концерт Д.Задора 20.Х.1936 відмічає: «Музична  громадськість була досить здивована, наскільки Задор дотепер невідомий піаніст представився нам як повністю зрілий і технічно досконалий клавірний митець. Свою мистецьку кар’єру він, властиво, тільки розпочинає і  відразу дістається на перші місця. З неймовірною легкістю, віртуозністю заграв найтяжчі твори славних майстрів Бетховена, Мендельсона-Бартольді, Шопена, Ліста й інших авторів. Бездоганно заграв і нашого Б. Сметану. Вершину клавірної техніки Задора ми чули в Бартоківсьму творі «Аллегро барбаро». / Podkarpatskе Hlasy, №244 із дня 2.ХІ.1936/ [1,20].

В 1937 році на міжнародному  радіоконкурсі імені Ф. Шопена Д. Задор серед 67 претендентів виборює почесне ІІ місце і звання лауреата, як піаніст успішно виступає в різних містах.    

Д. Задор  завжди   цікавився музичним фольклором Закарпаття, не випадково він  декілька років був  референтом  міністерства культури Чехії  по питанням фольклору Закарпаття   і, зокрема,  написав угорською мовою теоретичну статтю під назвою «Коломийка в руській народній творчості» (ця стаття була перекладена Катериною Петричко на українську мову і надрукована в першому випуску збірки «Професійна музична культура Закарпаття: етапи становлення» Ужгород. 2005. Ст.. 282 - 291). На прикладах порівняння коломийок з угорськими пастирськими мелодіями автор доводив їх мелодико-ритмічну  близькість. Вперше стаття угорською мовою видрукувана у часописі «Зоря ІІ», №3-4 в Ужгороді 1942 р., стор. 377-386.

Завдяки старанням Задора в 1942 р. побачив світ  і шкільний хоровий збірник, укладений вчителем Михайлом Гоєром  з  с. Дубриничі Перечинського району Закарпаття. У збірничку перші 7 пісень було спробою творчості автора (М.Г. – прим. ред.) на власні тексти. У інших 25 народних мелодіях із текстами укладено музично-фольклорний матеріал, записаний ним у близьких і віддалених селах Ужанської долини. Збірник 32 пісень із мелодіями Д. Задором було гармонізовано для триголосого дитячого або молодіжного хорового колективу і видано в Ужгороді «Підкарпатським обществом наук».

В кінці 1942 року  вийшов в Ужгороді ще хоровий збірник Іоанна Бокшая для мішаного хору,  редагований та підготовлений до друку теж Д. Задором.

У 1943 році із записів закарпатських музично-фольклорних матеріалів Д.Задора, Ю. Костюка та П. Милославського було складено скромний на вид збірничок під назвою «Народні пісні подкарпатських русинов», виданий «Підкарпатським обществом наук» (Ужгород, 1944 р.). Старанний підбір 135 типових зразків записів із усієї області Закарпаття характеризує збірник на  високому науковому рівні музичної фольклористики, свідченням чого стали друковані рецензії  Івана  Панькевича у часописі «Лідова творжівост» (Прага, 1947), і закарпатського музичного фольклориста Володимира Гошовського у його книзі  «Українськи пісні Закарпаття». В рукопису існує  друга частина народних пісень [1, 31-81],  яка була високо оцінена Б. Бартоком і  за проханням якого копія цього рукопису була передана в рукописний відділ Будапештської музичної академії імені Ф. Ліста.

На Закарпатті Д.Задор інтенсивно  працював і творив до 1963 року, і практично в  кожному напрямку музичного мистецтва Закарпаття  залишив глибокий слід.  Останній період його життя (1963 – 1985)  був пов’язаний зі Львовом, де паралельно на двох кафедрах: спеціального фортепіано та  композиції Львівської державної консерваторії імені М. Лисенка, у Львівському відділенні Спілки композиторів СРСР його дуже поважали, любили, він мав численних учнів і шанувальників. Але творчих зв’язків з Закарпаттям Д. Задор не переривав, при найменшій можливості зустрічався і спілкувався з музикантами Закарпаття, давав поради, підтримував, надихав.

Композитор писав багато, у різних жанрах, загальна кількість творів перевищує 300. Серед визначних творів Д. Задора – Концерт для фортепіано з оркестром, Концерт для цимбал з оркестром, кантата «Карпати»  на сл. Ю. Гойди для солістів, мішаного хору та симфонічного оркестру, фантазія «Тиса» для оркестру народних інструментів, симфонічна поема «Верховина», сюїта  «Полонинські картинки»  в 4-х ч. для струнного тріо ( у 2009 р. В. Теличко зробив аранжування для струнного оркестру, прем’єра відбулась в Києві 03.10.2010 у виконанні «Київської камерати»), фантазія «Карпатська веселка» для фортепіано і камерного оркестру, фортепіанна соната, численні майстерні обробки закарпатських народних пісень для  голосу з супроводом та  різних складів хорів.

На прикладі  життя і творчості Д. Задора можна виявити благодатний взаємовплив культур різних народів, що віками  проживають пліч-о-пліч на території Закарпаття,  і перш за  все української, угорської, чеської. І це логічно - Д. Задор вдома виховувався на угорській мові. Високопрофесійну музичну освіту отримав у Празі, знав і любив чеську культуру. Є непідтверджені відомості, що  прадід Задора був хорватом. Д. Задор дуже любив музику Ф. Шопена, чудово грав його фортепіанні твори, і  невипадково став  лауреатом тільки одного, зате складного і престижного конкурсу -  міжнародного радіоконкурсу імені Ф. Шопена.

Та  завжди незмінним пріоритетом Задора - фольклориста і композитора була  українська карпатика, у якій талановитий музикант  зумів віднайти  і закарбувати досі невідомі фарби.

Твори Д. Задора друкувались музичним видавництвами Москви, Києва, Львова, Будапешта, виконувались і продовжують виконуватись  в Україні, Австрії, Італії, Німеччині, Франції, Угорщині, Чехії.

Музика Д. Задора записана у фонди колишнього всесоюзного, українського, закарпатського обласного  радіо, випущена на  декількох платівках і компакт-дисках,  розміщена в Інтернеті на YouTube. Вона  відрізняється глибоким засвоєнням, оригінальною  трансформацією і синтезом  кращих  музично-фольклорних особливостей карпатського регіону з багатими животворними класичними надбаннями, романтично-поетичним  проникненням  в духовну сутність народів, що тисячоліттями  проживають в  Карпатах  і  відтворенням її в яскравій оригінальній музиці.

Серед учнів Д. Задора – відомі сучасні композитори І. Мартон,  Б. Янівський, В. Волонтир, М. Кобулей, Ю. Ланюк, кандидат мистецтвознавства  Г. Конькова – Терещенко, піаністка М. Лугова, інші.

Як людина Дезидерій Євгенович був  трохи кумедним і наївним, дещо забудькуватим, але глибоко зконцентрованим на внутрішньому музичному світі.  До наших днів збереглось кілька історій, що розкривають ці якості (про цеглу в портфелі, яку студенти потайки поклали вчителю; Задор не подавши виду, пішов з цеглою додому, а через місяць, коли студенти забули про своє бешкетство, виймаючи ноти з портфелю, між іншим дістав і цеглу…). Завжди Д. Задор проявляв себе  напрочуд відповідальним, дисциплінованим, і саме головне – подумки та справами він  постійно перебував  в музиці.

Д. Задор добре володів французькою, німецькою, чеською, угорською мовами, що створило абсолютно неповторний властивий  тільки  Задору  акцент. У нього був чітко виражений  науковий склад розуму, по духу і призначенню Д. Задор був «паном професором». Любив фотографувати, їздити на велосипеді.

В результаті наполегливих цілеспрямованих пошуків документальних свідчень піаністичної майстерності Задора вдалось  познайомитись з аудіо записами Задора – піаніста, що були зроблені в 1979 р. на львівському обласному радіо. В 30-хвилинній програмі Задор грає  фортепіанні твори Бартока, Кодаї, Сметани, Дохнані. За оцінками відомих сучасних піаністів – педагогів Тетяни Рощиної, Йожефа Ерміня, Олени Жаркої, не зважаючи на вік і стан здоров’я музиканта, що вже переніс інфаркт, його гра вражає енергійністю, глибиною проникнення в задум твору, особливою, властивою «граючим композиторам» рельєфністю виконання, бездоганною і різноманітною піаністичною  технікою,  чудовим фортепіанним туше.

Д. Задор віртуозно володіє не тільки звуком, але і абсолютно вільно розпоряджається часом, тим самим роблячи музичну форму твору пластичною, динамічною, по особливому виразною.

В глибинно-сутнісному аспекті прочитання музики при збереженні усіх формальних піаністичних досконалостей  даний аудіо запис об’єктивно засвідчує надзвичайно високий рівень майстерності Д. Задора.

До останніх днів життя музикант не зупинявся у своєму музичному самовдосконаленні.

Ось  яку характеристику дає в своїх спогадах Ю. Ланюк: «Професіоналізм,  досконалість,  чиста  робота  проявлялися  у  всьому:  у  відношенні  до нотного  паперу,   де  акуратним  і  каліграфічним  почерком  виводилися  всі  значки,  у ідеально  заструганому  олівці,  який  зберігався  у  пеналі  разом  з  ножиком  та  гумкою,  у  почищеному  і  розрізаному  на  дольки  яблуку,  яке,  між  іншим,  непомітно  з¢їдалося  під  час  занять».

Видатний український композитор, піаніст, професор Михайло Степаненко в розмові з автором статті відмічав, що «Дезидерій Євгенович відносився до дуже невеликого числа справжніх аристократів і високоосвічених інтелігентів. Таким особистостям було нелегко…»

З плином часу приходить чітке розуміння особливої ролі творчої постаті Дезидерія Євгеновича Задора у розвитку професійної музичної культури Закарпаття та України. Д.Є.Задор залишив світові значний творчий спадок, який захоплює багатою палітрою настроїв, є життєдайним джерелом, його музика вивчається і надихає наступні покоління музикантів.

Сьогодні, у день відзначенея 110-ї річниці від дня народження  видатного закарпатського музиканта в Ужгородському музичному фаховому коледжі імені Д.Є.Задора ми згадуємо Дезидерія Євгеновича не тільки як талановитого композитора, а власне, людину, яка відіграла ключову роль у формуванні професійної музичної культури на Закарпатті, стала засновником та першим директором нашого навчального закладу. Мистецький колектив коледжу з шаною та відданістю продовжуємо справу корифея та з гордістю носить ім'я видатного маестро Д. Є. Задора.

 

Віктор Теличко - викладач-методист циклової комісії "Теорія музики", заслужений діяч мистецтв України

Наталія Стинич - голова циклової комісії "Теорія музики", викладач-методист

Опубліковано:
29 Березня 2024