Не встигли відлунати звуки концерту до Дня закоханих «Любов велику ми несем», як студенти класу заслуженої працівниці культури України Надії Підгородської підготували нову програму — цього разу до Міжнародного дня рідної мови, який щороку відзначається 21 лютого. Це свято започаткувало ЮНЕСКО у 1999 році, і для України воно має особливий сенс: наша мова — це не лише засіб спілкування, а й символ свободи, культури та духовної сили.
У вступному слові Ангеліна Бурса наголосила: «Це свято нагадує нам про силу слова, про його здатність єднати людей і зберігати духовну спадщину народу. А українська мова — це душа нашого народу, його пам’ять і духовна сила. Вона живе не лише в книгах і розмовах. Вона звучить у пісні, у мелодії, у тембрі голосу. Адже музика — це також мова — мова почуттів і душі».
Концерт відбувся у стінах Закарпатського обласного музею імені Й. Бокшая, де триває виставка народного художника України, класика закарпатської малярської школи Володимира Микити. Символічне поєднання слова, пісні й живопису створило особливу атмосферу єдності, тепла й щирості, сповненої любові до української культури.
Концерт «Рідна мова» став справжнім святом українського слова й пісні. На сцені звучали твори, які нагадали нам про красу й силу нашої мови, її мелодійність і глибину. Кожен виступ був особливим: одні дарували ніжність і ліричність, інші — енергію й величність.
Концерт розпочався символічно — українською народною піснею в обробці В. Заремби «Дивлюсь я на небо», яку проникливо виконав студент І курсу Теодор Кузьма. Особливим акцентом став твір Б. Лятошинського на слова Лесі Українки «Горить моє серце», яскраво й глибоко представлений студенткою ІІ курсу Тетяною Тарчинець у супроводі студентки ІІІ курсу Анастасії Кустрьо (клас викладача А. Й. Касо).
Українська народна пісня в обробці різних авторів звучала на концерті у всій своїй силі й гармонійно поєднувалася з картинами закарпатського села Володимира Микити. Особливо легко й піднесено прозвучала пісня «Сватав мене попів син» в обробці О. Правдюка у виконанні студентки І курсу Вероніки Грищук.
У програмі концерту знайшлося місце й для обробок класиків української музики — М. Лисенка, К. Стеценка, А. Коціпинського, О. Жураховського, В. Заремби, Д. Задора та інших. Їхні твори прозвучали як різнобарвні перлини, що нанизувалися на єдину нитку вечора, утворюючи музичне намисто.
Так, ніжно й світло розкрилася пісня «Дивлюсь я на яснії зорі» (обр. К. Стеценка) у виконанні студентки ІV курсу Вікторії Слокви. Легкі барви весняної радості подарувала слухачам студентка ІІІ курсу Катерина Шпеник у пісні «Стелися барвінку» (обр. К. Стеценка). Емоційна глибина й драматизм прозвучали у виконанні Ангеліни Бурси, яка представила «Нехай загородять» (обр. Є. Жураховського) та пісню Наталки з опери «Наталка Полтавка» М. Лисенка «Чого ж вода каламутна». А студентка ІІ курсу Тетяна Тарчинець додала щирої сповідальності у творі «Ой я знаю, що гріх маю» (обр. В. Заремби).
Романси українських класиків стали особливими прикрасами вечора, немов ніжні камертонні ноти, що обрамлювали народну пісню й додавали їй нових відтінків. Вони прозвучали як щирі сповіді душі, кожен — зі своєю барвою й настроєм.
Так, романс Н. Нижанківського «О, не забудь» у виконанні студента ІІ курсу Адріана Шапрана нагадував тиху молитву пам’яті й любові. Ліричні інтонації творів М. Ревуцького «Ну, розкажи» та А. Кос-Анатольського «Ой на горі сніг біленький» ожили у голосі студентки ІІІ курсу Софії Оксіюк, яку тонко підтримала студентка ІV курсу Ірина Гуйван (клас викладача Л. Є. Фалендюк). А романс А. Кос-Анатольського «Найдорожча», виконаний студенткою ІV курсу Ренатою Борис (клас викладача Н. Ю. Шутко), став справжнім кульмінаційним акордом — ніжним і водночас величним.
Ще один романс А. Кос-Анатольського «Ой летіли соловейки» прозвучав у виконанні студентки ІІІ курсу Катерини Шпеник. Її інтерпретація була легкою, піднесеною й різнобарвною — кожна нота ніби розкривалася, мов крило пташки у польоті. Виконання створило відчуття світлої радості й водночас ніжної туги, що так властиво українському романсу. У залі панувала тиша, сповнена захоплення, а слухачі відчули, як музика оживила образи весни й свободи, закладені в цьому творі.
Закарпатські народні пісні стали особливим серцем програми — вони прозвучали так, ніби сама земля заговорила голосами своїх дітей. «Серед села дичка» у виконанні студентки ІІ курсу Тетяни Тарчинець розкрилася яскраво й потужно: її голос заполонив зал, викликавши бурхливі аплодисменти, справжнє захоплення слухачів та відчуття справжнього свята.
Задорівська «Гаданочка» в обробці Н. Шимші ожила у фортепіанному дуеті студенток ІІІ курсу Ярослави Редей та Анастасії Кустрьо (клас викладача А. Й. Касо). Їхні звуки перепліталися, мов два струмки, що зливаються в одну ріку — легку, дзвінку й невимушену.
Особливо проникливим і глибоко-образним стало виконання Ангеліни Бурси твору «П’є журавка воду» (муз. Зуєва). Її спів був схожий на тихий подих землі, що оживає у пісні, і водночас на щирий крик душі, сповнений ніжності й сили. Концертмейстером цього вечора була викладач-методист Анна Касо, яка тонко підтримувала кожен виступ, додаючи йому завершеності та гармонії.
У концерті прозвучали різні за змістом і характером українські пісні та романси, кожен із яких мав свою неповторну барву. Вони були вдало підібрані майстром вокалу Надією Миколаївною, яка тонко врахувала тембральні особливості голосів студентів свого класу. Завдяки цьому кожен твір розкрився у власному світлі: одні звучали ніжно й лірично, мов тихий подих весни, інші — велично й пристрасно, немов могутній заклик серця. Така палітра створила гармонійний ансамбль, де кожен голос став частиною великої музичної картини, а вся програма — єдиним потоком емоцій, що огортав слухачів теплом і натхненням.
Особливо зворушливими були моменти, коли пісні й поезія перепліталися, творячи єдиний потік емоцій. Глядачі відчували, що мова — це жива енергія, здатна об’єднувати й надихати. Широкий діапазон і глибока тембральність юних голосів зачаровували слухачів, відкриваючи перед ними багатство ще тільки народжуваних талантів, які подають великі надії на майбутнє. Цими досягненнями по праву пишається наш музичний заклад імені Д. Є. Задора разом із наставницею Надією Підгородською.
У залі панувала атмосфера єдності: кожен відчував, що мова — це не лише засіб спілкування, а й духовний код нашого народу. Вона звучала як невидима мелодія, що поєднувала серця й дарувала відчуття спільності. У цьому просторі слова й музики народжувалася особлива гармонія — мов світло, яке зігрівало душі й нагадувало про силу нашої культури та незламність духу.
Концерт «Рідна мова» став не лише мистецькою подією, а й щирим виявом любові до українського слова й пісні. Він подарував слухачам тепло, натхнення та відчуття єдності. Хочеться висловити глибоку вдячність викладачам, студентам і організатору – Надії Миколаївні, за їхню працю, талант і відданість. Завдяки таким заходам ми ще раз переконуємося: українська мова живе й звучить у серцях, у піснях, у музиці — як невичерпне джерело духовної сили нашого народу.
Особлива подяка — нашим Збройним Силам України, які щодня боронять нашу землю й дарують нам можливість творити, співати й жити у свободі. Завдяки їхній мужності українська мова звучить і буде звучати — як невичерпне джерело духовної сили нашого народу.

Рідна мова – мов пісня солов’їна,
А пісня українська – її душа.
В єднанні обох їх сила,
Що підносить нас на небеса.

Лийся, пісне, українська,
Прославляючи наш рід,
Велич мови у піднебесся
Піднімай у вічний світ.

Нехай пісня звучить крізь роки,
Як чисті й світлі весняні струмки,
Єднає серця у мрію єдину,
Дарує любов і віру невинну.

Вона, мов зоря серед темряви,
Несе любов у кожний край,
І поки мова й пісня з нами —
Народ наш житиме, не згасай.

І хай ця пісня, мов промінь ясний,
Веде крізь бурі й темні часи.
Вона єднає народ нездоланний,
Дарує надію й силу краси.

Анна Касо