НЕПЕРЕВЕРШЕНИЙ КОНЦЕРТ СКРИПКОВОЇ МУЗИКИ: про концерт Габора Ковача

Кінець весни – початок літа в Ужгородському музичному фаховому коледжі імені Д.Є.Задора завжди є багатим на найрізноманітніші численні концертні програми. Але у концертній порі 2023 року серед них виділився та запам’ятався, потрясаючий концерт скрипкової музики Габора Ковача – лауреата міжнародних конкурсів, колишнього вихованця Ужгородського музичного фахового коледжу імені Д.Є.Задора (клас викладачки Наталії Андріївни Шіпош), а нині студента 4 курсу Львівської національної музичної академії ім. М.В.Лисенка, що навчається у класі заслуженого діяча мистецтв України, професора Юрія Анатолійовича Соколовського. Почути таке органічне поєднання фантастичної техніки з неймовірно правдивим («божественним») втіленням музичних образів, таку надскладну скрипкову програму й таке досконале її втілення – доводиться не часто. Неймовірно високий фаховий рівень молодого закарпатського скрипаля, направду відповідав кращому європейському рівню виконавству в царині скрипки. Тут поєдналися два таланти: музична обдарованість і готовність до самовдосконалення Габора Ковача з педагогічним даром і неймовірно тонким відчуттям музики професора Юрія Анатолійовича Соколовського, який подібно геніальному скульптору, «ліпить» зі своїх учнів неймовірні речі. Зауважу, що він дуже прихильно ставиться до Закарпаття: звідси родом його дружина, тут він працював з юними скрипалями в Ужгородській школі мистецтв, досягав високих результатів в якості викладача класу скрипки в Ужгородському музичному фаховому коледжі імені Д.Є.Задора, запам’ятався, як надзвичайно креативний завуч цього закладу, а також як засновник незабутнього квартету Ю.Соколовського, що 1990–2000 роках був унікальним явищем музичного Закарпаття. А тепер – проф. Ю.Соколовський творить дива зі своїм студентом-закарпатцем Львівської національної музичної академії імені М.В.Лисенка.

Програма концерту скрипкової музики Г. Ковача була різноманітною, містила музичні твори Йоганна Себастьяна Баха, Йоганнеса Брамса та Моріса Равеля, що яскраво представили різні епохи в історії музичного мистецтва: бароко, романтизм та імпресіонізм.

Складно словами описати той широкий спектр почуттів і вражень, що викликало незабутнє виконання Габора Ковача. Однак спробую.

Аndante та Allegro Й.Баха зі сонати №2 (ля мінор) для скрипки соло з перших же звуків вразило слухачів гарною та багатою тембральністю звучання інструменту. Стримане Аndante відображало філософську плинність часу минулих століть і глибину роздумів, а також майстерне переплетення голосів та розмірене «перетікання» мелодичних ліній від одного голосу до іншого. Спостерігалися динамічні, регістрові та фактурні зіставлення. Повнозвучне насичене звучання протиставлялося ефірній легкості та прозорості. В якісь моменти у музиці вчувалося привнесення органних прийомів, часом виникали асоціації зі звучанням барокового оркестру чи інструментального концерту. Але над усім цим панувала бахівська мудрість, виваженість, краса звучання та внутрішній спокій. Allegro виявляло нову грань багатого та різноманітного людського життя: життєствердність та оптимізм. Стрімка мелодія приваблювала яскраво танцювальною основою. Часті барокові повторення мотивів на динамічних зіставленнях утворювали ефект «відлуння», а об’ємності звучанню надавало приховане двоголосся. Музика строго витримувалася в дусі стилістики XVII століття. Ми ніби побували в гостях у Й.Баха.

Наступний номер концертної програми переніс слухачів у сферу сильних почуттів, емоційної відкритості, «оголеного нерву» боротьби пристрастей, перенесення у світ неземної краси й замилування угорськими наспівами. Усі ці риси притаманні єдиному у творчому доробку Йоганнеса Брамса  романтичному концерту для скрипки з оркестром (Ре мажор) (ор. 77), що був написаний у розквіті творчих сил (1878 р.) та присвячений близькому другу композитора – геніальному німецько-угорському скрипалю Йозефу Иоа́химу. У процесі роботи над концертом Й.Брамс звертався до нього з усіх питань скрипкової техніки, хоча далеко не завжди дотримувався його порад. А от, створюючи першу частину, він не став писати для неї каденцію, а скористався каденцією Йоахіма.

У світовій літератур скрипковий концерт Й.Брамса виділяється як один із кращих взірців цього жанру. За словами Й. Йоахіма, він входить до четвірки найзначніших скрипкових концертів німецьких композиторів і стоїть поряд з концертами Людвіга ван Бетховена, Макса Бруха та Фелікса Мендельсона. Водночас цей твір Й.Брамса – один із найвіртуозніших і надскладних скрипкових концертів у світовій практиці. Замість традиційного демонстрування віртуозності скрипаля, композитор змістив акценти і зосередився на максимально повному розкритті звукового потенціалу скрипки. Труднощі скрипкової партії пов’язуються з фактурою твору, необхідністю підпорядкування скрипкового solo загальному симфонічному розвитку концерту та складністю й багатозначністю втілення композиторського задуму.

Концерт Й.Брамса прозвучав у перекладі для скрипки та фортепіано. Концертмейстер Львівської національної музичної академії імені М.В.Лисенка – Андрій Макаревич, випускник Національної музичної академії України, що близько десяти років акомпанує студентам класу проф. Ю.А.Соколовського, продемонстрував надзвичайно високий рівень виконавської майстерності. І соліст, і концертмейстер утворили невіддільний тандем й відіграли Й.Брамса з величезною самовіддачею.

І частина. Сонатне Allegro.  Контрастом до велично спокійного та споглядального вступу прозвучала  «вибухово емоційна» головна тема (причому спочатку в партії фортепіано). Скрипка підхопила та посилила шквал нестримних емоцій, долучаючись до загальної хвилі пристрасного звучання. І знову новий контрастний образ. Невимовно високою красою заворожувала лірична мелодія побічної теми, яку «виштовхнула» рішуче вольова та драматична заключна тема. Прикметно, що проживання різних емоційних станів не створило дроблення, а об’єдналося в єдину внутрішньо контрастну хвилю відчуттів великої романтичної душі, а широка палітра різнохарактерних образів привнесла у концерт рис поемності. Партія скрипки була насичена поліфонічними прийомами. Особливою надвіртуозністю виділилася каденція, що належала Йозефу Йоахіму.

ІІ частина (Adagio) відтворила стан глибоких роздумів і споглядань, виявилася багатою на ліричні образи рідкої краси. Фінал (Allegro giocoso, ma non troppo vivace  – Poco più presto) з його неспинним рухом, віртуозністю та колоритними угорськими мелодіями танцювального характеру надала яскравого ефектного завершення концерту.

Загалом, поєднання музикальності з технічною бездоганністю, соковитості звуку з ідеально-бездоганною чистотою інтонацій, різноманітність штрихів та розвинена техніка лівої руки – це далеко не повний перелік тих складових, що забезпечили яскравість вражень від почутого твору.

Виконання було настільки яскравим, що слухач мимоволі переносився у ХІХ століття та усвідомлював, що приблизно так грав геніальний Йозеф Йоахим. Виконавська відточеність та досконалість відповідала найвищим еталонам сучасних міжнародних конкурсів скрипалів.

Блискуче та віртуозно прозвучав й останній номер концертної програми – «Циганка», концертна рапсодія для скрипки з оркестром Моріса Равеля – один із найвіртуозніших концертних творів у світовій скрипковій практиці. Композитор-імпресіоніст в «Циганці» залучив максимально широке коло найрізноманітніших технічних складнощів: подвійні ноти, флажолети, тремоло тощо, а також  винайшов нові скрипкові прийоми. Ця рапсодія була написана у 1924 році для однієї із перших жінок-скрипальок Джеллі д’Араньї в дусі угорських рапсодій.

 Ефектний сольний вступ, імпровізаційний перший розділ та нестримний в дусі угорського вербункошу другий розділ (з цікавим піцікатним епізодом) органічно поєдналися з французькою елегантністю композиторського письма. При цьому техніка виконання була фантастичною. Адже рапсодія «Циганка» належить до вершин віртуозної скрипкової музики.

 Публіка тепло підтримувала виконавця-скрипаля та його концертмейстера. У залі було багато студентів, викладачів, шанувальників скрипкового мистецтва, які з інтересом спостерігають за фаховим зростанням Габора Ковача. За загальним спостереженням, між його грою дворічної давності в Закарпатській обласній філармонії та нинішнім виконанням лежить велика прірва.

Дякуємо за потрясаючий концерт, який став  величезним музичним подарунком нашому коледжу! Дякуємо віртуозу-скрипалю Габору Ковачу, його наставнику – справжньому «профі» своєї справи Юрії Анатолійовичу Соколовському та неперевершеному концертмейстеру Андрію Макаревичу за велике щастя спілкування з високим музичним мистецтвом! Браво! 

Особисто я хочу підтримати  ведучу – студентку ІІ курсу спеціалізації «Теорія музики» Вікторію Годьмаш, яка додала концертного «шарму» в оголошенні концертних номерів.

І величезна подяка Збройним силам України за можливість проведення подібних мистецьких заходів. Слава Україні! Героям слава!!! 

Віра Мадяр-Новак, кандидатка мистецтвознавства,

 заслужена діячка мистецтв України,

викладачка-методист Ужгородського музичного

фахового коледжу імені Д.Є.Задора

Опубліковано:
28 Березня 2024