Осінь 2022 року видалась багатою на ювілеї видатних постатей в історії Ужгородського музичного фахового коледжу імені Д.Є. Задора.

25 вересня – 100-річчя від дня народження українського фольклориста, етномузиколога, засновника кібернетичної етномузикології Володимира Леонідовича Гошовського. Дослідник європейського рівня, його ім’я нерозривно пов’язане з відродженням наукової думки в Україні другої половини XX ст. Антологія «Українські пісні Закарпаття» (1968), монографія «Біля джерел народної музики слов’ян: нариси з музичного слов’янознавства» (1971) та двотомник вибраних праць Климента Квітки (1971, 1973) – це найважливіші праці, якими вчений не тільки заповнив вакуум у ділянці музичної фольклористики, а й вивів її на європейський рівень.

Народився Володимир Гошовський в Ужгороді, навчався у початковій школі, далі в Реальній гімназії. У 1938 році родина Гошовських переїжджає спочатку до Хуста (тимчасової столиці Закарпаття), а згодом до Праги, де у 1940 році Володимир Гошовський закінчив навчання в гімназії. У цьому ж році він вступив до празького Карлового університету. Студіював слов’янську філологію й етнографію, семіологію (арабську мову), порівняльне мовознавство, вивчав європейські мови (німецьку, італійську, іспанську), відвідував лекції з музикології. У 1944 році захистив дисертацію на тему «Етнографічний аналіз творчості М.В. Гоголя», за що отримав звання доктора філософії.

У січні 1946 року родина Гошовських репатріювалася до Ужгорода. В. Гошовський влаштувався на посаду завідувача етнографічним відділом Ужгородського державного історико-краєзнавчого музею. Паралельно екстерном закінчив Ужгородське державне музичне училище (1949 р.), а через п’ять років, у 1953 р. (також екстерном) – Львівську державну консерваторію ім. М. Лисенка за спеціальністю гітара та диригування. У період від 1946 по 1961 рік В. Гошовський активно працює у найрізноманітніших галузях культурного життя Закарпаття: педагог-музикант, теоретик і диригент оркестру народних інструментів у музичній школі й училищі, вчитель іноземних мов у середній школі, училищі й університеті, артист-виконавець (гітарист) на концертній сцені та на радіо, музичний критик у місцевих газетах, автор музично-освітніх передач на радіо, автор лекційного циклу з естетики та історії музики. У 1948-1953 роках – викладач по класу народних інструментів в Ужгородській музичній школі та училищі.

З 1955 року почав систематично записувати народні пісні. Протягом першого десятиліття записав понад 1600 пісень із 60 сіл Закарпаття і ще декілька сотень – в інших селах сусідніх областей карпатського регіону. Дослідження музичних діалектів і визначило його теоретичне мислення та методологію на ціле десятиліття вперед.

Наступний період життя і творчості В. Гошовського пов’язаний зі Львовом. У Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка працював у 1961-1969 роках спершу на посаді викладача домри і керівника оркестру народних інструментів, а згодом - доцента кафедри теорії музики і композиції.

Як член Бюро фольклорної комісії Спілки композиторів В. Гошовський має можливість їздити на різні конференції, пленуми і семінари, організовувати експедиції за власними планами – все за кошти Музичного фонду, працювати в різних бібліотеках і архівах, читати лекції в музичних закладах і на пленумах музикознавчих секцій Москви, Ленінграда, Києва, Мінська, Вільнюса, Баку, Тбілісі, Єревана, Казані, Донецька. На одній із конференцій Володимир Гошовський зустрівся з вірменськими колегами-фольклористами, які схвально сприйняли його проект комп’ютерного каталогу і запросили з доповіддю на засідання ради Академії наук Вірменії. Поїхав, виголосив доповідь – і йому запропонували місце роботи. В Інституті мистецтвознавства АН Вірменської РСР в Єревані вченому створюють сприятливі умови для впровадження своєї системи каталогізації та систематизації на матеріалі вірменського музичного фольклору. Тут він завершив свою багатолітню працю «Універсальний структурно-аналітичний каталог музичного фольклору».

У Вірменії Володимир Леонідович працював до 1986 року. У цьому ж році вчений повернувся до Львова. На громадських засадах завідував фольклорною секцією Обласного товариства охорони пам’яток історії та культури, заснував товариство «Рідна пісня» при Львівському фонді культури, працював на кафедрі фольклористики Львівського державного університету ім. І. Франка та науковим консультантом Львівської наукової бібліотеки ім. Стефаника НАН України, організував Першу Міжнародну школу кібернетичної етномузикології та музичного карпатознавства (Ужгород – Дубриничі, 1993 р.), семінар «Народна пісня в кібернетичному просторі» (Львів, 1995 р.). В останні роки свого життя, ставши відомим вченим, Гошовський не забував про рідне Закарпаття — створив в Ужгороді «Центр з вивчення народної музики Карпат».

У 2002 році ім`я Володимира Гошовського було занесено до Книги видатних діячів Закарпаття. В Ужгородському державному музичному училищі ім. Дезидерія Задора відкрито клас-музей Володимира Гошовського. У день відзначення 60-річчя початку наукової діяльності, коли вчений опублікував свою статтю про музичні діалекти у збірнику Ужгородського університету, перевстановлено меморіальну дошку Володимиру Гошовському на будинку № 15 на площі Театральній в Ужгороді, де жив видатний дослідник народної музики, відомий не тільки на Закарпатті та в Україні, а й за кордоном. Його фундаментальні наукові праці в галузі музичної діалектології, порівняльного музикознавства та кібернетичної етномузикології становлять національне культурне надбання України.

16 жовтня - 130-річчя від дня народження відомого педагога, піаніста, музикознавця і композитора початку XX століття Зігмунда Едуардовича Лендєла, який у повоєнний час став одним із засновників фортепіанного відділу першого професійного музичного закладу Закарпаття - Ужгородського державного музичного училища, нині Ужгородського музичного фахового коледжу імені Д. Є. Задора.

 Народився Зигмунд Едуардович Лендєл в м. Броди на Львівщині. У 1896 р. родина перебралася до Ужгорода. Тут він закінчив сім класів гімназії. У 1907 р. вступив до Державної консерваторії Будапешта, де його педагогом був професор Стефан Томан - учень Ф. Ліста, також навчався в Празькій консерваторії. У 1912—1914 рр. викладає фортепіано і теорію музики в одній з музичних шкіл Будапешта. Під час Першої світової війни служив в Австро-Угорський армії. Після закінчення служби повернувся до Ужгорода, працював приватним вчителем гри на фортепіано. Був відомий як чудовий акомпаніатор, виступав зі знаменитими гастролерами та своїми сольними концертами.

Згодом З. Лендєл стає відомим педагогом фортепіанної гри. Учнів мав стільки, що вирішив відкрити приватну школу, де працювали такі відомі педагоги-музиканти, як чеський піаніст Карел Воска, угорські піаністки Хайто Ілона, Бехм Шаролта. Окрім гри на фортепіано учні школи отримували всебічне музичне виховання, знання з музично-теоретичних предметів. Завдяки композиторській творчості З. Лендєла на Закарпатті відбулося перше професійне поповнення педагогічного репертуару в початковій музичній освіті. Дитячі фортепіанні твори («Пастораль», «Маленька фантазія», етюди, поліфонічні п'єси та інші) були спеціально написані для учнів його приватної музичної школи. Музична мова цих п'єс побудована на характерних синкретичних інтонаціях українського, чеського, румунського та угорського музичного фольклору і близька для дитячого сприйняття. Саме в цей час композитор, піаніст, педагог, музикознавець, директор Ужгородської приватної музичної школи Зігмунд Лендєл стає першим учителем музики майбутнього композитора, фундатора професійної музичної культури Закарпаття Дезидерія Євгеновича Задора.

Діяльність Зігмунда Едуардовича Лендєла була різноманітною: педагогічна, культурологічна (був музичним референтом угорського культурного товариства «Моzаік», інших культурних товариств, у яких виступав також з лекціями та як соліст і акомпаніатор). Протягом 1944 р. викладав музичні дисципліни в Ужгородській учительській семінарії.

У новоствореному Ужгородському музичному училищі працював тривалий час на фортепіанному відділі, користувався заслуженим авторитетом і повагою.
Крім Д. Задора, найяскравішими учнями З. Лендєла були Віктор Новак (з 1947 року директор Берегівської музичної школи), піаністка-педагог Магдалина Лендєл – Єндрик, хормейстер Юрій Дулішкович, згодом директор Свалявської музичної школи, Олександр Сербінський, гобоїст, артист симфонічного оркестру Львівської опери, Карл Маргевка, кларнетист, соліст симфонічного оркестру Львівського оперного театру, Степан Бунда, викладач-методист Ужгородського музичного коледжу ім. Д.Є. Задора та ін.

20 жовтня – ювілейні 110 років від дня народження Дезидерія Євгеновича Задора, засновника професійної музичної культури краю, видатного піаніста, педагога і фольклориста, диригента і органіста, музикознавця і публіциста, першого директора Ужгородського музичного фахового коледжу імені Д.Є. Задора. Його ім’я присвоєно закладу у 1991 році.

Народився в Ужгороді (тоді Австро-Угорщина) в родині органіста і кантора церковного хору. Ім’я його батька входило до енциклопедії видатних угорських музикантів ХХ століття («A Madyar Muzsika könyve»). Мати - вчителька, хорова співачка, скрипалька. Батьки Задора стали його першими вчителями музики, також брав уроки фортепіано у приватного вчителя Зигмунда Лендєла.  В Ужгороді музикував на органі під час церковних служб, мав перші сольні фортепіанні концерти, виніс на публіку дитячі композиторські спроби. До школи хлопчик пішов, коли Закарпаття стало частиною Чехословаччини. Саме в столиці цієї держави – Празі – Дезидерій Задор закінчив консерваторію з відзнакою на трьох факультетах: органному, диригування і фортепіано.

Під час війни  Д. Задор був мобілізований до угорської армії. Чехословацькі репатріаційні органи направили його до Ужгорода. Після закінчення Другої світової війни залишається жити у рідному місті, тут стає організатором, а згодом і директором музичного училища, керує також новоствореною Закарпатською філармонією, народним хором і симфонічним оркестром. Приймають Д.Є. Задора і до Спілки радянських композиторів. На початку 60-х Дезидерій Євгенович перебирається до Львова, де викладає в консерваторії, концертує. Виховав декілька поколінь учнів: виконавців, композиторів, диригентів, музикознавців. Попри те, що останні 20 років прожив у Львові, поховати себе заповів у рідному Ужгороді.

Дезидерій Задор залишив по собі багату, хоч і значною мірою призабуту творчу спадщину, де особливе місце посідають його обробки більше 300 народних пісень, коломийок, колядок, записаних під час фольклорних експедицій. Обробка Задором закарпатської народної пісні «Верховино, світку ти наш…» з 1954 року набуває всеукраїнської популярності, стає відомою чи не всім українцям. У творчому доробку композитора  чимало і фортепіанних, камерних та симфонічних творів. Симфонічний твір, кантата «Карпати» (1959), симфонічні поеми «Верховина» (1971), «Карпатська рапсодія» (1974), фортепіанні п'єси «Закарпатські ескізи», «Концерт для фортепіано з оркестром», хори, романси, пісні, опрацювання народних пісень «Покладу, покладу значок на віконце», «Ой, зацвіли фіялочки», обробки народних пісень для голосу з фортепіано — «Пішов Іван в полонину косити», «Балада про Довбуша», «Серед села дичка», «Легіники», «Гей, Іване», «Порізалам перстик», «Паде дощ», музика до театральних постановок.

Разом із  І. Мартоном є фундатором закарпатської композиторської школи. Його роль співвідносна із роллю Б. Сметани для чеської музики, Ф. Ліста  — для угорської, С. Людкевича для західноукраїнського професійного музичного мистецтва.

В бібліотеці нашого навчального закладу студенти мали можливість ознайомитися із матеріалами про видатних ювілярів - фундаторів Ужгородського музичного фахового коледжу імені Д.Є. Задора, нотними виданнями їх творів, наявних у фонді.