Василь Симоненко – український поет і яскравий представник шістдесятників, якого називали «поетом без каменю за душею». Член Клубу творчої молоді і комісії, що вивчала місця поховання жертв сталінського режиму; автор єдиної прижиттєвої збірки «Тиша і грім», але популярний поет, переписані від руки вірші якого розходилися серед молоді миттєво; патріот і неявна жертва системи, що не терпіла вільних думками і чистих серцем.

Про Симоненка говорять, що його біографію треба вивчати як частину історії України, особливо часів «відлиги», адже він був одним із яскравих ідеалістів-шістдесятників, вірив у «відлигу» Хрущова. 1962 року Симоненко став членом комісії з перевірки чуток про масові катівні НКВС, разом із художницею Аллою Горською і режисером Лесем Танюком брав участь в опитуванні людей у селах біля Києва, виявив у Биківні поховання жертв НКВС і намагався оприлюднити цю інформацію. Лесь Танюк згадував, що Симоненко довго був під враженням від побаченого у Биківнянському лісі, де дітлахи грали у футбол: заганяли череп з простріленою потилицею за лінію воріт, позначену іншими черепами. Симоненко подав до міськради Києва Меморандум з вимогою зробити місця поховання меморіалами національного значення. Відповіддю на звернення стало жорстоке побиття і – як результат – фатальний діагноз, від якого поет згорів за кілька місяців…

Василь Симоненко, якому судилося прожити всього 28 років, видати за життя єдину поетичну збірку і – бути безкінечно цитованим уже поколінням своїх умовних правнуків, і сьогодні – постать актуальна, яка допомагає зрозуміти нам самих себе та нашу історію. Саме цій меті і був підпорядкований захід, присвячений 90-й річниці з дня народження Василя Симоненка – година спілкування «Звитяжний лицар української літератури».