Чорнобиль в серці України, а тінь його по всій землі…

Кожного року 26 квітня Україна й увесь світ згадує одну з найбільших техногенних катастроф в історії людства.  26 квітня – День Чорнобильської трагедії і Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій та катастроф. 40 років тому на Чорнобильській АЕС внаслідок вибуху реактора у четвертому енергоблоці радіаційне опромінення отримали майже 8,5 млн людей, в атмосферу було викинуто близько 190 тон радіоактивних речовин. Небезпечні радіоактивні речовини виділялися в навколишнє середовище через пожежу, яка тривала майже два тижні. Населення Чорнобиля зазнало опромінення в 90 разів більше, ніж населення Хіросіми після вибуху атомної бомби. Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Із зони забруднення евакуювали 200 тис. людей. Під виселення потрапили міста Прип’ять, Чорнобиль та ще 74 поселення. Реальна кількість жертв Чорнобильської катастрофи досі невідома.

26 квітня 1986 року стало днем найвищої самопожертви для тисяч людей, які першими стали на шлях стримування «мирного атома».  Судячи зі знімків з місця аварії, усі, хто там знаходився, загинули відразу або отримали смертельні дози радіації. Пожежники гасили графіт на висоті понад 70 метрів у зоні смертельного випромінювання без спеціального протирадіаційного захисту, маючи лише стандартне спорядження, працівники станції намагалися зупинити руйнацію, а медики першими прийняли удар променевої хвороби. Персонал ЧАЕС, який перебував на зміні в ніч аварії, до останнього намагався локалізувати наслідки вибуху. Попри руйнування, вони залишалися на постах, щоб вручну відключити обладнання, перекрити подачу водню та закачувати воду в розвалений реактор для його охолодження. Медики вже через кілька хвилин після вибуху надавали допомогу пожежникам, у яких шкіра злазила разом з одягом через «радіаційну засмагу» та самі отримували опромінення та опіки рук просто знімаючи форму з пацієнтів, чий одяг був просочений радіоактивним пилом. Саме вони організували перше сортування хворих та підготовку до їх термінової евакуації, працювали цілодобово, надаючи допомогу в умовах повної відсутності інформації про реальний стан радіаційного фону. Згодом до ліквідації наслідків долучилися сотні тисяч людей: вертолітники скидали в жерло реактора суміш піску, свинцю та бору для приборкання ланцюгової реакції, шахтарі прокладали тунель під реактор для встановлення охолоджувальної плити, дозиметристи та вчені проводили заміри та розробляли план будівництва саркофага. Ці люди ціною власного здоров’я та життя врятували не лише Україну, а й усю Європу від глобальної катастрофи.

Виросли вже цілі покоління, які не застали цю жахливу трагедію, але визначити її масштаби та вплив на здоров’я людей важко досі. Особливо гостро Чорнобиль звучить сьогодні, в умовах повномасштабної війни, коли навіть найбільш вразливі об’єкти інфраструктури, зокрема й Чорнобильська зона, знову потрапляють у зону небезпеки та загрози для всього світу. Загарбникам байдуже на невимовні страждання «променевої хвороби», на ліквідаторів, які ціною власного здоров’я врятували, у тому числі і їхні життя. Це ще раз доводить нам, що мир і безпека – найбільші цінності, які ми повинні захищати щодня.

Низький уклін ліквідаторам, які 40 років тому рятували світ від наслідків найбільшої техногенної катастрофи! Низький уклін усім українцям, які сьогодні продовжують захищати нас від повторення лиха світового масштабу, яке згодом назвали трагедією ХХ століття! Нехай Чорнобиль буде не лише символом трагедії, а й знаком нашої стійкості, віри та прагнення до безпечного і відповідального майбутнього. Пам’ятаймо уроки минулого, щоб захистити наше завтра навіть у найважчі часи!

Чорнобильський вітер по душах мете,

Чорнобильський пил на роки опадає.

Годинник життя безупинно іде,

Лиш пам’ять, лиш пам’ять про все пам’ятає.

                              (О. Матушек)