Мова – духовне багатство народу

«Мова – це віконця, через які людина бачить світ»

            (Василь Сухомлинський)

 27 жовтня українці у всьому світі відзначають надзвичайно важливе свято – День української писемності та мови, яке було започатковане ще у 1997 році на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови у консолідації українського суспільства Указом Президента України № 1241/97 «Про День української писемності та мови».

Дату обрали з нагоди дня вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця – першого історика Київської Русі, автора знаменитої «Повісті минулих літ» та  послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія. Адже дослідники вважають, що саме з його праці розпочинається писемна українська мова.

Корені української писемності виходять з далекого минулого, з тих часів, коли давньоруські літописці створювали описи подій давнини, що сьогодні стали дорогоцінними реліквіями історії та культури. Шлях розвитку нашої рідної мови був нелегким, але український народ зміг її зберегти, аби сьогодні ми відчували її красу та мелодійність. Офіційно вважається, що після видання «Енеїди» Івана Котляревського у 1798 році, українська мова була прирівняна до літературної мови. Івана Котляревського називають основоположником нової української мови. Мова – це ідентифікатор та код нації, що містить у собі всі історичні, культурні аспекти, які викарбовувалися роками.

У бібліотеці коледжу оформлено книжково-ілюстративну виставку, присвячену Дню української писемності та мови. Під час літературної хвилинки всі бажаючі отримали можливість продекламувати улюблені вірші українських поетів, а студент 4-го курсу Степан Габор запропонував увазі слухачів дуже гарний вірш власного твору.

Українці століттями виборювали своє законне право говорити та писати рідною українською мовою, а дехто жертвував найдорожчим – життям. І сьогодні триває жорстока боротьба за самоідентичність, ворог не полишає зусиль відняти те, що характеризує українців як націю. Тож вивчаймо, плекаймо та бережімо українську мову, адже допоки вона живе – живе і нація!

Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова;
І в голосі яснім ім'я твоє
Просяє, наче зірка світанкова.
З родинного гнізда, немов пташа,
Ти полетиш, де світу далечизна,
Та в рідній мові буде вся душа
І вся твоя дорога, вся Вітчизна.
У просторах, яким немає меж,
Не згубишся, як на вітрах полова.
Моря перелетиш і не впадеш,
Допоки буде в серці рідна мова.

                                                     (Дмитро Павличко)

Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає -
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.

                                             (Максим Рильський)

Ну що б здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!..

                                                        (Т. Шевченко)