Дмитро Кремінь. Талант з Верховини

До70-річчя від дня народження видатного українського поета, публіциста, есеїста, перекладача, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Шевченківської премії Дмитра Дмитровича Креміня

(1953-2019)

«Колись я поїхав шукати велику Україну, а знайшов її в собі» (Д. Кремінь)

2023 рік Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022-2023 роках» від 17 грудня 2021 року № 1982-IX оголошено роком Дмитра Креміня. Написав Дмитро Кремінь багато, і про нього написано багато, тільки бібліографічний покажчик складає 170 сторінок. І водночас ця непересічна людина для багатьох залишається тією загадкою, яку ще доведеться розгадувати літературознавцям.

Уродженець звичайної селянської родини з гірського поселення Суха на Іршавщині, Дмитро рано звернув на себе увагу своїми обдаруваннями. Підліток чудово малював і писав вірші. Перший вірш п’ятикласника Дмитра Креміня було надруковано в обласній газеті «Закарпатська правда». З восьмого класу Дмитро навчався в Ужгороді, в школі-інтернаті для обдарованих дітей і відвідував ізостудію уславленого художника і педагога Золтана Баконі. У той же час друкується добірка з чотирьох віршів, схожих і за мелодикою, і за лексикою на народні пісні. У своїх перших поетичних висловлюваннях юнак не тільки змальовує красу природи – вони свідчать про те, що він замислюється над сенсом власного буття, і взагалі буття людини. У підтексті вірша «Зорі» прочитується бажання достойно пройти свій життєвий шлях, залишити яскравий слід. Дитина, яка це обмірковує, свого життя вже не змарнує. Дмитро зростав у суто українському середовищі, вплив якого на становлення юної особистості був беззаперечний. Патріоти завжди розуміли, що без боротьби не вибороти незалежність. От і талановита дитина у свої п’ятнадцять років розуміє, що без бою не встануть ані нація, ані особистість.

Дмитро Кремінь вступив 1970 року до Ужгородського університету вже відомим українським поетом. Найповажніші закарпатські митці дуже рано прийняли юного художника у своє високоосвічене коло і сприймали його як рівного – це, безперечно, сприяло становленню особистості майбутнього поета. Дружив із класиками закарпатської літератури П. Скунцем, І. Чендеєм і Ф. Кривіним, на яких фактично трималося мистецьке життя краю. Тоді він познайомився з В. Густі, Д. Кешелею.

Та золотий час юнацького бунту і поетичного визрівання, та й ще коли старші і досвідченіші, яких колись бачив лише у мріях, визнають у тобі непересічний талант, іскру Божу, що так окрилює й п’янить, припав не на благодатні 1960-і, а на період, коли в Україні вже почалися політичні розправи. Івана Чендея виключають із КПРС за книжку «Березневий сніг». Пускають під ніж вже надруковані «Розп’яття» Петра Скунця та «Подражание театру» Фелікса Кривіна.

У 1974 році під час студентської практики в кімнаті Дмитра Креміня КГБ зробило обшук, під час якого знайшли картини, намальовані явно не в стилі соціалістичного реалізму. Далі вилучили і саморобні збірки, які молоді поети друкували для себе. Вірші були теж «буржуазні» і підпадали вже під кримінальну статтю, бо ж самвидав в СРСР був заборонений. Дмитра Креміня затримали, і над юним обдаруванням нависла реальна загроза понівеченого життя із «вовчим білетом». На щастя, окрім атак ідеологічних функціонерів, за відкритого і доброзичливого юнака заступилося чимало мудрих людей.

При розподілі Дмитру було неможливо залишитись на Закарпатті, от і поїхав вчителювати в райцентр Миколаївської області, в Казанку, друкував свої вірші в районній газеті. У ті часи в київському видавництві «Молодь» вийшла з друку його перша книга «Травнева арка». Згодом поет перейшов працювати до районної газети, і то була гарна школа журналістики. Житель Карпатських гір опинився у степовому краї. І завжди писав вірші, створивши чималий доробок. Людина часто звикає до самобутності рідного краю, особливо, якщо проживає тут постійно. Тож трансфер з гірського вертикального світу до пласкої широчині причорноморських степів подарував поетові стереоскопічність зору, дав, за словами відомого літературознавця Івана Дзюби, можливість «побачити південноукраїнський світ гостріше й пережити глибше». До нього весь час заходили люди, старші й молоді, різномовні, часом просто погомоніти у двох крихітних кімнатках у старому центрі міста корабелів. І він нікому не шкодував часу та уваги, став «своїм у Миколаєві, як не переставав бути своїм на Закарпатті і через сорок років відсутності».

Вихід кожної книги поета - велика подія, а вони виходили майже щороку. Поезії Д. Креміня покладено на музику Т. Яровою, О. Нежигаєм, Є. Долговим та іншими композиторами. Серед виконавців його пісень – Ю. Ковалевська, О. Сичов, К. Черниш, О. Ярова.

Поетичне ім’я Дмитра Креміня, його творчий набуток є невід’ємною частиною сучасної української літератури. Твори Дмитра Креміня перекладені англійською, китайською та іншими мовами. Доля відміряла йому небагато – 65 років, але прожив він їх сповна, на всю глибину поетичного та публіцистичного хисту, ставши символом єдиної, не пошматованої України. Бо ж митець поєднав і в творчості, і в житті два такі несхожі українські регіони – Закарпаття та Миколаївщину. Постать Креміня стала ще одним виявом соборності української душі, коли талант із Верховини не тільки прижився у степовому Причорномор’ї, а й став його поетичним уособленням, обличчям української літератури на Миколаївщині.

«...Літа мої і зими...»

...Літа мої і зими,

Скільки б не стало літ,

Доти живі усі ми,

Доки живий цей світ.

Доки простори відкриті

Птахові й кораблю.

Доки на цьому світі

Я ще цей світ люблю.

Доки...

А справді, доки

Сіятиме жалі