До 165-річчя від дня народження італійського оперного композитора

 Джакомо Пуччіні

(1858-1924)

**************************

«Коли я народився багато років тому, всемогутній Бог діткнув мене малим пальцем, сказавши:

“Пиши лише для театру – вважай – лише для театру”,

– і я слідую цьому найвищому призначенню». 

                                       (Джакомо Пуччіні)

Джакомо Пуччіні називають останнім великим оперним композитором. Опери італійського маестро посідають чільне місце як найпопулярніші у репертуарах оперних театрів усього світу. Почати кар’єру в тіні Верді, Вагнера і, не приєднавшись до жодної з течій, прокласти свій унікальний творчий шлях був здатний тільки справжній геній. Ще за життя композитора музичні критики необачно пояснювали незмінний успіх опер Пуччіні сентиментальністю й пікантністю його творчої манери, що «не залишать ніякого сліду в історії оперного театру». Театр Пуччіні спирався на розмаїту сферу побутової музики того часу – мелодій міських італійських пісень та романсів, танцювальних ритмів та навіть популярних оперет (зокрема, Легара). Композитор сміливо використовував мелодії сучасного ліричного вальса (зокрема, у «Богемі», яка принесла Пуччіні світову славу, – вальс Мюзетти). Ось такий синтез міської пісні з симфонізованою мелодією опери й викликав нарікання оперних фахівців і театральних снобів. Однак з часом виявилося, що музика Пуччіні не тільки не забута, а й повсякчас хвилює серця слухачів. «Мадам Баттерфляй», «Турандот», «Тоска» и «Богема» як і раніше, виконуються у всіх куточках земної кулі з переповненими залами.

Пуччіні мав щасливий дар сценічного бачення, а свою прив’язаність до театру сприймав як призначення долі. На відміну від інших композиторів, він і не пробував себе в інших сферах діяльності. Усвідомлення свого покликання і меж власного таланту дали йому можливість вповні використати свою інтуїцію, створити свій неповторний стиль – «пуччінівську» оперу. Знаючи досконало закони театру, психологію публіки, маючи чудовий смак і почуття міри, він, на думку музикознавців, у цьому навіть перевершив Ваґнера і Верді.

Ще на початку творчого шляху Пуччіні висловив своє творче кредо: «Contro tutto e contro tutti fare opera di melodia!» (тобто, опера передусім має бути мелодичною). Це по-італійські темпераментна вокальна мелодія, яка насичена горячим почуттям. Пуччіні володів усіма таємницями bel canto, був глибоко обізнаний щодо вокальної майстерності зірок італійської опери 90-х років ХІХ та першої чверті ХХ століть. Кожну вокальну партію він писав, розраховуючи на вокальну майстерність конкретного співака. Ремарки у партитурах свідчать про те, що Пуччіні поєднував у своїй особі не тільки музиканта і драматурга, а й вимогливого режисера, який визначає усі деталі сценічної поведінки акторів. Йому пощастило працювати з такими уславленими майстрами сцени, як Карузо, Таманьйо, Баттістіні, Джильї, Титта Руффо та ін. З деякими з них композитор мав дружні стосунки, а співаки відчували творчу наснагу у співпраці з ним. «Якщо я не можу уявити перед собою сцену, – зізнався митець, – я не можу написати жодної ноти».

Шлях до мистецького Олімпу молодого Пуччіні не був встелений трояндами. На творчість митця суттєво вплинули різні обставини його долі. Народився майбутній композитор 22 грудня 1858 року в мальовничому містечку Лукка Великого герцогства Тосканського. Історія роду Пуччіні впродовж п’яти поколінь не переривала музичної традиції, поступаючись в цьому лише музичній династії Бахів, шість генерацій якої служили цьому мистецтву. Хлопчик мріяв теж стати музикантом, але коли Джакомо виповнилося шість років, помер його батько, залишивши 33-річну вагітну дружину і п’ятьох дітей. Джакомо довелося заробляти собі на шматок хліба: співати у церковному хорі та грати на органі у церкві Бенедиктинського ордена. Проте його мати зробила усе можливе, щоб її талановитий син отримав вищу музичну освіту.

Як вважають біографи Пуччіні, поворотним моментом його життя став день 11 березня 1876 року, коли у Пізі він почув «Аїду» Верді, слава і тріумф якої вже на той час були легендарними. Позаяк у скромного органіста грошей на потяг не було, то він з друзями йшов до Пізи пішки 24 кілометри. «Аїда» справила на Джакомо незабутнє враження. Інстинкт, який до цього часу дрімав у ньому, прокинувся. Згодом композитор, згадуючи цю подію, напише: «Коли я почув «Аїду» в Пізі, то зрозумів, що для мене відчинилося вікно музики».

У 1880 році Джакомо Пуччіні, легко склавши вступні іспити, став студентом Міланської консерваторії. Йому пощастило з учителями та приятелями. Юнак потоваришував з композиторами Амількаре Понк’єллі, Альфредо Каталані, П’єтро Масканьї.

Пуччіні віддав данину загальній захопленості тогочасного суспільства модними віяннями, які проникли у мистецьке життя Європи. Під час праці над оперою «Баттерфляй»  композитор відкрив для себе загадковий світ японської культури. Він збирав різноманітний матеріал – музичний, етнографічний і літературний, прискіпливо вивчав історію японського мистецтва, архітектури й живопису, знайомився з побутом та релігійними обрядами японців, прослухав понад 100 фонограм японської народної музики. Пуччіні був переконаний, що створив найкращий свій твір, тому для прем’єри обрав міланський «La Scala», найпрестижніший театр Італії. Блискучий склад виконавців гарантував перемогу. День прем’єри став … найгіркішим у мистецькій кар’єрі Пуччіні. Поставлену на сцені «La Scala» оперу «Чіо-Чіо-Сан» публіка освистала. Тріумфальні успіхи композитора впродовж багатьох років умить були забуті. Пуччіні болісно переживав невдачу, але продовжував працювати і за кілька місяців  підготував другу редакцію опери. Постало питання, кого запросити для виконання партії Чіо-Чіо-Сан? Хто погодиться співати в опері, яка провалилася? Тоді він звернувся до Соломії Крушельницької. І хоча Соломію більше приваблювали героїчні, а не сентиментальні образи, вона прийняла пропозицію без вагань.

28 травня 1904 року в театрі «Гранде» маленького містечка Бреша, що недалеко від Мілана, відбулася друга прем’єра оновленої опери «Мадам Баттерфляй». Успіх був цілковитим. По закінченні опери композитор і артисти, відповідаючи на палкі вітання, сім разів виходили вклонитися схвильованим слухачам. Ось тоді музичний світ облетіла сенсаційна звістка: українка врятувала «барвистого метелика» Пуччіні. Газети навперебій писали, що своїм успіхом опера завдячує прекрасній українській співачці.  Соломія Крушельницька з незмінним успіхом виступала в цій опері на сценах театрів Італії, Португалії, Аргентини, Єгипту. Вона виконала роль Баттерфляй у найбільших театрах світу сто разів.

В італійському містечку Торре дель Ляґо, де мешкав і написав більшість своїх славетних опер італійський композитор Джакомо Пуччіні, щороку відбувається грандіозний оперний фестиваль його імені (Festival Puccini), на якому і експонувалася виставка, присвячена Соломії Крушельницькій – українській співачці, однієї з найкращих інтерпретаторок музики композитора.

В творчому доробку Джакомо Пуччіні 10 опер ( в тому числі – три найкращих досягнення: опери «Богема», «Тоска», «Мадам Баттерфлай»), дві кантати, камерно-інструментальні ансамблі, твори для голосу з фортепіано, для органу. Підсумком багаторічних пошуків та «лебединою піснею» стала його остання опера-казка «Турандот», фінал якої композитор не встиг завершити.

Неймовірна драматична міць і чудові мелодії зробили музику Пуччіні неодмінним супутником кіномистецтва. Серед найвідоміших фільмів, де можна її почути: «Спокута», «Римські пригоди», «007: Квант милосердя», «Місія нездійсненна: Нація ізгоїв», «Смак життя».

Кращі екранізації опер Пуччіні: «Тоска» (2011), вистава Ковент-Гарден с Анжелою Георгіу і Йонасом Кауфманом; «Богема» (2008), фільм с Анною Нетребко и Роландо Вільясоном; «Мадам Баттерфляй»  (1995), фільм с Юнг Хуан и Річардом Трокселлом; «Тоска» (1992), фільм, знятий у реальних місцях дії опери, з Кэтрін Мальфітано и Пласідо Домінго; «Турандот» (1987), вистава Метрополітен опера з Евою Мартон і Пласідо Домінго; «Тоска» (1956), фільм з Франкою Дюваль (співає Марія Канільо) і Франко Кореллі.

Неординарна доля видатного музиканта послужила основою кількох біографічних фільмів, створених в різний час. У 1973 році вийшов 5-серійний італійський телефільм (Пуччіні – Альберто Лионелло), а в 1984 – англійський телефільм, в фокусі уваги якого скандальна історія з Доріей Манфреді (в головній ролі Роберт Стівенс). До 150-річчя композитора був знятий в 2008 році у співпраці з музеєм Пуччіні в Лукка двосерійний телефільм, де роль маестро виконав Алессіо Боні. Він являє собою ретроспективу найважливіших подій у долі композитора і подробиці останніх місяців його життя. Пуччіні постає привабливим, життєрадісним, емоційним, щирим і великодушним –  таким, яким описували його багато сучасників.