До 95-річчя від дня народження піаніста,

музикознавця, композитора, педагога

Емілія Дмитровича Кобулея

(1929-2004)

«Емілій (Мілій) Дмитрович Кобулей – музикант високого рангу, музикант від Бога,

його діяльність у сфері музики була основною формою його життя,

усі його поривання були спрямовані на музику…»

(Степан Лисецький, музикознавець)

Емілій Дмитрович Кобулей народився 23 липня 1929 року в багатодітній родині інженера-залізничника, який працював у 30-х роках в Ужгороді. У 1938 році Закарпаття відійшло до Угорщини і наступного року батька перевели на роботу за Дунай до міста Печ, а у 1941 році родина переїхала до Будапешта. Батько Емілія дбав про добре виховання дітей і навчання в угорській гімназії забезпечило їм якісну гуманітарну освіту. В родині завжди панувала любов до музики. Емілій навчався гри на фортепіано, а його старший брат Володимир – на скрипці у приватній музичній школі. Так тривало до 1945 року. За станом здоров’я лікарі рекомендували батькові Еміла терміново виїхати на Мукачівщину до цілющих свалявських джерел. А у вересні 1946 року Еміль Кобулей став студентом Ужгородського музичного училища. У 1950 році успішно закінчив навчання в училищі і став студентом Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка, де навчався на двох факультетах – фортепіанному та теоретико-композиторському. Музичне життя тогочасного Львова було значно цікавішим і динамічнішим, ніж ужгородське: насичені програми симфонічних концертів і численних гастролерів у філармонії, прем’єри оперних та балетних постановок у театрі опери та балету.

Новий етап творчого шляху – самостійна творча праця – розпочалася в Ужгороді. В музичному училищі  Емілій Дмитрович зініціював створення 1960 року музично-теоретичного відділу, викладаючи теоретикам поліфонію і аналіз музичних форм. Одночасно отримав учнів у класі фортепіано.

Емілій Дмитрович не обмежувався педагогічною сферою. У 1955-1963 роках працював піаністом концертної бригади Закарпатської обласної філармонії. 1956 року разом з Т. Боніславським створив перший в Ужгороді дитячий струнний оркестр, а 1969 року очолив камерний оркестр музичного училища й керував цими колективами.

Е. Кобулей мав репутацію одного з кращих теоретиків-методистів. Допомагав дитячій музичній школі міста Хуст, став її  методистом-куратором. За кваліфікаційною допомогою до нього постійно звертався Будинок народної творчості. Емілій Дмитрович у 1960-х роках був незмінним учасником журі обласних конкурсів і оглядів художньої самодіяльності. Плідною була співпраця із вокально-інструментальним ансамблем «Лісоруб» Великобичківського лісокомбінату, а також з Закарпатським народним хором. Протягом 1960-1970-х років на сторінках обласної газети «Закарпатська правда» та її угорськомовного варіанту публікувалися рецензії Е. Кобулея на різні події музичного життя.

У 1970 році Емілія Дмитровича запросили на роботу до Львівської державної консерваторії імені М. Лисенка на кафедру теорії музики. Переїхавши до Львова, він ще деякий час наїжджав до Ужгорода, наче боявся відрізати всі контакти з дорогим для себе середовищем. У консерваторії з новою повнотою розкрився педагогічний талант Е. Кобулея. В Україні і за її межами працюють десятки музикознавців, які пройшли добрий вишкіл у його класі.

Роки, які Емілій Дмитрович у підлітковому віці провів в угорському середовищі, наклали свій відбиток. Він добре володів угорською мовою, знав історію та культуру цього народу і пишався цим, підтримував професійні зв’язки з музикантами, виступав із лекціями в Будапешті та Печі. Як зазначають дослідники творчості Е. Кобулея, «він був наче живим містком між українською та угорською музичними культурами».

Композиторською діяльністю Е. Кобулей не займався регулярно, напевно, брався за перо тоді, коли спонукали якісь конкретні життєві обставини. Але, як і усе інше, Еміль Дмитрович музику писав із задоволенням. «Разом з іншими двома визначними музикантами – Дезидерієм Задором та Іштваном Мартоном, з якими його єднала взаємна творча дружба – був душею музичного життя Закарпаття, його невтомним будівничим».

  (За матеріалами спогадів мистецтвознавців, друзів, та учнів Ємілія Кобулея) 

Композиторський спадок Е. Кобулея:

• Фортепіанні п’єси «Мініатюра», «Танок для Мікі»
• «Прелюд» для фортепіано
• «Прогулянка в Карпатах» для 2-х фортепіано у 8 рук
• «Прелюдія і фуга» для камерного оркестру
• солоспіви «Сім струн» на слова Лесі Українки для голосу й фортепіано (варіант для голосу і струнного квартету)
• в «Дусі часу» на слова Шандора Петефі

Найбільшу кількість творів було написано для Закарпатського народного хору та ансамблю пісні і танцю «Лісоруб»:

• фортепіанні хорові обробки українських народних пісень
• хорові твори на слова закарпатських поетів Юрія Чорі, Петра Скунця, Юрія Шкробінця
• велика вокально-хореографічна композиція «На березі Тиси»

Композитор написав також:

• Тріо для 2-х скрипок і альта
• Маленьке рондо та Сюїту для скрипки і фортепіано
• музику до двох вистав Закарпатського музично-драматичного театру – казки «Івасик-Телесик» та «Ялинка-верховинка» за п’єсою Ю. Чорі.