До 135-річчя від дня народження видатного українського живописця,
одного з основоположників закарпатської школи живопису,
педагога та культурного діяча
Адальберта Михайловича Eрделі
(1891-1955)

У сквері-альпінарії, в одному з найбільш відвідуваних куточків Ужгорода, на схилі площі Жупанатської біля невеличкого озерця можна побачити унікальну скульптуру, в якій увіковічнено найбільш відомих художників краю, засновників закарпатської школи живопису Йосифа Бокшая та Адальберта Ерделі. Постать Ерделі в мистецькому житті Закарпаття унікальна й ще досі, як вважають мистецтвознавці, загадкова.  Майбутній художник й фундатор мистецько-освітнього життя краю, педагог, письменник й філософ народився 25 травня 1891 року в селі Климовиця на Закарпатті як Іван Гриць в родині українця Михайла Гриця й німкені Ілони Цайскої. Край входив до складу Австро-Угорщини, де згідно прийнятому спеціальному закону державними чиновниками могли бути тільки особи, чиї імена звучали по-угорськи. Коли хлопчику було десять років, батько, який працював вчителем, аби не втратити посаду, змінив йому ім’я на Адальберт, а прізвище на Ерделі (у перекладі з угорської – «лісовий»). За свої 64 роки життя Ерделі застав чотири державних лади: Австро-Угорську імперію, демократичну Чехословаччину, хортистську Угорщину і радянський тоталітарний режим. З усіма владами він якось уживався, тільки при останній почував себе незатишно й навіть ображено, зазнавав цькувань за «буржуазний естетизм».

Отримавши якісну мистецьку освіту в Угорському королівському художньому інституті у Будапешті (1911-1915), Ерделі займається педагогічною діяльністю у навчальних закладах Мукачева та Ужгорода, а у 1920-х роках він об’їздив не тільки всю Німеччину, але й Швейцарію та Італію, вдосконалював свою майстерність у Мюнхені та Парижі. Саме у Франції Ерделі захопився імпресіонізмом та фовізмом, що суттєво вплинуло на його яскравий, експресивний стиль. Художник експонував свої картини на виставках поруч із такими майстрами, як Анрі Матісс та Пабло Пікассо, йому були відкриті найкращі мистецькі кола Європи, але Ерделі завжди повертався додому, завдяки йому Ужгород поступово став містом художників. Ерделі – педагог, який виховав плеяду відомих закарпатських художників – А. Коцку,  А. Борецького, Е. Контратовича, В. Габду, Є. Кремницьку, Ф. Семана, П. Баллу та багатьох інших. У 1927 році Адальберт Ерделі разом із однодумцем Йосипом Бокшаєм заснував Публічну школу рисунку та очолив створене 1931 року Товариство діячів мистецтва у Підкарпатській Русі. Чесе мистецтво стало наріжним каменем Публічної школи малювання в діяльності її засновників та учнів. Школа ставила перед учнями високу планку майстерності – щабель за щаблем опановувати ази рисунка, живопису.

До середини 1930-х Ерделі був автором вже понад тисячі картин.  Згодом став одним із ініціаторів відкриття Ужгородського художнього училища, його викладачем і першим директором. Творець експресивних пейзажів, портретів та натюрмортів, що поєднали європейські модерні тенденції з місцевим колоритом, вирізнявся високою працездатністю, писав легко й захоплено – за дві години охоче міг намалювати портрет своїх колег і друзів, людей із близького оточення, із зацікавленням вдивлявся у власне обличчя. Головне для художника – передача сутності людської особистості з її думками, переживаннями, почуттями, що відтворені в очах, посмішках, руках, жестах. Сучасники справедливо називали портрети Ерделі «моральними двійниками моделей». Його картини купують за шалені гроші, а замовляють портрети найвідоміші люди. Особливої уваги вартує улюблений пейзажний сюжет художника – краєвид з водою. Саме зображення води, у якій віддзеркалюється увесь неосяжний світ, дало авторові привід і можливість, узагальнюючи свій великий живописний досвід, вивести особистісну систему композиційного, колористичного та світлового бачення.

У живописі Ерделі схилявся перед творчістю французького художника Поля Сезанна й вважав себе його послідовником. Після приєднання Закарпаття до СРСР продовжував творити в улюблених жанрах портрета, пейзажу й натюрморту, але ніколи не сповідав далекий йому соцреалізм. Природно, майстра обвинуватили у формалізмі, буржуазній естетиці, намагалися загнати в кут, але відкинутий владою художник продовжує працювати. У 1951 році з-під пензля Ерделі народжується барвистий портрет «Юна танцівниця Клара Балог», що змінила долю художника. У московському Великому театрі проходив концерт учасників Декади українського мистецтва, на якому Клара Балог танцювала закарпатський танець, що сподобався Сталіну. В Ужгороді партійні діячі одразу ж згадали про опального художника й змінили гнів на милість. В 1954 році Ерделі нарешті дозволили організувати персональну виставку в Ужгороді, а за рік художника не стало. Сучасники згадують, що А. Ерделі був інтелігентною людиною – доброю, щедрою, толерантною, жив за Божими заповідями, поважав своїх колег та учнів, завжди був готовий захистити слабшого, скривдженого. Він чудово розбирався не тільки в малярстві, але й у музиці та літературі, добре знав історію світового мистецтва, філософію, володів шістьма мовами – угорською, українською, словацькою, чеською, німецькою, французькою… Німецькою написав автобіографічний роман «Імен», щоденники вів угорською. Визначною подією у вивченні творчої спадщини фундатора закарпатської школи живопису стало видання «Адальберт Ерделі – IMEN. Літературні твори, щоденники, думки», упорядковане професором І. Небесником та мистецтвознавцем М. Сирохманом. Книга відкриває Ерделі не лише як художника, а й як тонкого літератора та мислителя, дозволяє по-новому поглянути на його філософське розуміння любові й краси. До книги увійшли романи «ІМЕН» та «Дімон», щоденникові записи та роздуми про мистецтво. Назва «IMEN» – це акронім, створений самим Ерделі, «щоб виразити душу того, хто згорає на цій землі у любові й мистецтві»: Isten (Бог), Művészet (мистецтво), Edei/E (любов/людина), Nagy (безкінечність) – або в іншій інтерпретації: Бог, Мистецтво, Любов, Безконечність.Творча спадщина Ерделі величезна, розкидана по багатьох країнах, приватних зібраннях. Більшість з творів майстра зайняли почесне місце в експозиціях музеїв України та зарубіжжя. Картини закарпатського експресіоніста оцінюють чи не найдорожче в Україні, за ними розпочалося справжнє полювання. Зокрема, у вересні 2004 року вночі в будинок художника, де мешкала його вдова, вдерлися грабіжники, зв’язали господиню і винесли 48 картин, через що 88-річна Магдалина Ерделі померла від серцевого нападу. Злочин не розкритий і донині.Ерделі підпорядкував усі аспекти життя служінню мистецтву і вивів для себе формулу ідеальної гармонії – Бог, мистецтво, любов. У бібліотеці нашого коледжу студенти мають змогу ознайомитися з представленими на виставці матеріалами про життя та творчість видатного земляка Адальберта Ерделі, живописця, чий творчий шлях перетинався з шляхами відомих європейських художників ХХ століття і який, незважаючи на привабливість мистецького життя західного світу, віддав перевагу Закарпаттю, зізнаючись у своєму щоденнику в любові до рідного краю: «Не хочу звідси нікуди виїжджати. Бо дуже люблю ці гори, цих добрих і бідних людей».

Основні твори: «Сніданок» (1915), «Склянка з водою» (1921), «Ужок» (1933), «Натюрморт з яблуками» (1939), «Село» (1940), «Гірський краєвид», «Будинок культури та друку» (обидва - 1942), «Міст у Дьорбе» (1943), «Мукачівський замок» (1947), «Хата в Ставному», «Скиртування» (обидва - 1951), «Річка Уж поблизу Невицького» (1955); портрети -  «Старий» (1924), «Батько» (1926), «Художниця Магда М.» (1928), «А. Остерлінд» (1930), «А. С.» (1931), «Бідні діти» (1937), «Верховинки» (1940), «Старий конюх» (1942), «Груповий портрет ужгородських художників» (1947), «Комсомолка» (1949), «Автопортрет» (1950), «Артистка Закарпатського народного хору К. Балог» (1951), «Заручені (Молоді колгоспники)», «Композитор В. Задор» (обидва - 1953), «Колгоспниці з Турянської долини» (1954).