До 80-річчя від дня заснування українського професійного хорового колективу – Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Григорія Верьовки

«Український народ повсякчас жив з піснею. Зараз ми повинні співати…справжню щиру українську пісню, яка дає нам сил боротися за нашу свободу і незалежність»

 (директор-розпорядник колективу Ігор Курилів)

Національний заслужений академічний український народний хор України імені Г. Верьовки був заснований 11 вересня  1943 року в розпал Другої світової війни у щойно визволеному Харкові. Перший керівник колективу, композитор і  хоровий диригент Григорій Гурійович Верьовка зібрав з усієї України прекрасні голоси і створив самобутній колектив, який розвивав і поширював найкращі пісенні традиції, котрі сягають корінням глибоких народних джерел. Солістів набирав просто з фронту, перші костюми артистів – звичайна сорочка, розмальована бузиною, та намисто з ялинкових скляних прикрас. І народна пісня, у якій зберігається величезна сила генетичної пам’яті українського народу, втілені його духовна краса, мужність, героїзм, патріотизм, зазвучала в концертах, по радіо, справляючи могутній вплив на воїнів, котрі ще продовжували битися на полях тієї жорстокої війни.

Фундатор колективу все життя збирав і досліджував фольклор, вивчав особливості народної манери звуковідтворення, танцю, гри на народних інструментах. Після смерті Григорія Верьовки хором керувала його дружина – відомий хормейстер, прекрасний музикант Елеонора Скрипчинська. 1965 року колективові було присвоєно ім’я засновника. У 1966-му Елеонора Скрипчинська передала дітище свого чоловіка у надійні руки – молодому, талановитому колезі, якого благословив на цей шлях іще за життя сам Григорій Верьовка. Він помітив яскраву обдарованість Анатолія Авдієвського і запросив його керувати хором. Митець став справжнім реформатором хорового співу, видатним хормейстером другої половини ХХ – початку ХХІ століття, лідером українського мистецтва, який завдяки своїй блискучій діяльності увійшов до когорти видатних митців сучасної світової культури. Саме завдяки Авдієвському зі сцен багатьох країн світу на повний голос зазвучала українська народна пісня, і всюди колектив супроводжував незмінний успіх.

Завдяки невпинним пошукам колективові стало доступним і підвладним те, що раніше в народному хорі здавалося неможливим – від автентичного фольклору до класичних обробок a-capella, творів сучасних композиторів; від вокально-хореографічних сцен, композицій, народних дійств до фолк-опери.

Хор завжди підтримував тісні зв’язки з українськими композиторами. Для нього писали Ігор Шамо, Климент Домінчен, Аркадій Філіпенко, Володимир Верменич і багато інших авторів. І тому, мабуть, що він виконував твори українських класиків Бориса Лятошинського, Левка Ревуцького, а згодом – Євгена Станковича, Лесі Дичко, Володимира Зубицького, в звучанні хору з’явилося особливе інтонування, забарвлення звука. Справжньою мистецькою подією стало виконання фолк-опери Євгена Станковича «Коли цвіте папороть». У партитурі цієї перлини сучасної оперної творчості всі багатства українського фольклору злились із модерними засобами композиторського письма. Від першої постановки 1978 року (глядач її так і не побачив через утиски радянських чиновників) до справжньої прем’єри у 2011-му в Національній філармонії України (диригент – Володимир Сіренко) фолк-опера прожила складне творче життя.

Поряд з обробками народних пісень і творами сучасних авторів зазвучала й прекрасна українська духовна музика Олександра Кошиця, Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича. Спочатку в декого це викликало подив, – мовляв, цю музику призначено для академічних, а не народних хорів. Але ж колектив уже давно став універсальним: він досконало володіє як народною, так і академічною манерою співу. Найбільший  український професійний хор, у якому понад 150 артистів, складається з трьох груп: хорової, оркестрової та хореографічної.  Тому     органічними стали і оригінальні композиції, в яких музика, спів і танець виступають триєдиним компонентом. В репертуарі колективу кожна група повноцінно відтворює вокально-музичну та народно-танцювальну культуру всіх регіонів України і кожний музичний твір виконується в оригінальному викладі.

Саме у хорі Верьовки розпочинали свій творчий шлях музичні легенди Ніна Матвієнко, Ольга Павловська, Алла Кудлай та багато інших чудових співаків. За роки свого існування хор презентував українське мистецтво в Польщі, Фінляндії, Бельгії, Німеччині, Югославії, Мексиці, Канаді, Франції, Швейцарії та низці інших країн світу. Він традиційно є учасником великих українських державних заходів. Де би не виступав хор Верьовки – на рідних теренах чи на далеких континентах – скрізь українська народна пісня й танець полонять душі глядачів. Як писала одна із західних газет, «важко собі уявити мистецтво більш живе, ніж народна музика і танці України». У кожній країні, де проходили виступи, хор натхненно співав пісні її народу й обов’язково мовою оригіналу, що завжди особливо підкорювало слухачів. Славетний український колектив, який уже 80 років є окрасою національного хорового мистецтва України, і сьогодні активно тримає культурний фронт України, виступаючи з благодійними концертами. Адже саме пісня має єднати в тяжкий для країни час у боротьбі проти ворога…

Анатолій Тимофійович Авдієвський

(1933-2016) 50 років був художнім керівником і головним диригентом Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки. У роки, коли про Незалежність України мріяли лише найсміливіші, хор Верьовки, яким керував Анатолій Авдієвський, ніс у світ образи українок і українців, мову, музику, дух — все те, що не вимагає перекладу і відкриває серця.

Сьогодні, у важкі воєнні роки, ті, хто взяв керівництво прославленим хором після маестро Авдієвського, визнають його талант дипломата.  Ігор Курилів, український диригент, продюсер, який є нині керівником Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки, вважає, що за великим рахунком, як і у 1943 році, коли хор тільки створили, так і у всі роки його діяльності, а особливо – 50 років під керівництвом Анатолія Авдієвського, це був найпотужніший спосіб зберегти бойовий дух нації. Він пройшов шлях від хлопчика, що «грав» на кришках від каструль на маминій кухні, до народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, академіка Академії педагогічних наук України, Академії мистецтв України, професора, Героя України.