До 80-річчя від дня народження

українського композитора, диригента, педагога,

видатного музичного та громадського діяча

Івана Федоровича Карабиця

(1945-2002)

 «Його твори почали звучати і ставали відразу

ж органічною частиною сучасної української музичної культури.

Учень великого Майстра – Бориса Миколайовича Лятошинського,

він продовжив його найкращі традиції. Важко собі уявити

українську музику другої половини XX століття

(70-90-х років) без творів Івана Карабиця».

 (Г. Степанченко, музикознавець)

Ім’я Івана Карабиця ще за життя було добре відоме не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Яскраво обдарований самобутній композитор, талановитий диригент, чудовий педагог і видатний музично-громадський діяч, ніби передчуваючи свій недовгий вік, цінував кожну мить земного існування. До якої б сфери діяльності ні звернувся художник, він всюди зміг сказати нове слово, відкрити нові горизонти і прокласти нові шляхи.

Іван Федорович Карабиць народився 17 січня в ґрецькій сім’ї в селі Ялта (нині Першотравневого району Донецької області), звідки ще у ранньому дитинстві виїхав  разом з батьками. Подальше його життя пройшло в Дзержинську, Бахмуті, Києві та гастрольних поїздках. У1959-1963 роках навчався в Артемівському музичному училищі і закінчив його по класу фортепіано (нині заклад носить назву Бахмутський коледж культури і мистецтв імені Івана Карабиця). Цей навчальний заклад внаслідок бойових дій біля міста Бахмут тимчасово перемістили до Кам’янця-Подільського в один з корпусів фахового коледжу культури і мистецтв, де він і відзначив у 2023 році своє 120-річчя.

У 1971 році Іван Карабиць закінчив Київську державну консерваторію (тепер Національна музична академія України імені П. Чайковського) за фахом композиція по класу проф. Б. Лятошинського та в 1975 році аспірантуру під керівництвом М. Скорика. Особистість І. Карабиця формувалася в той яскравий період духовного злету української нації, радикального жанрового і стильового оновлення, розриву набридлих пут соцреалізму, який сьогодні називають епохою шістдесятництва. Юнакові пощастило потрапити в клас до видатного українського композитора Б. Лятошинського. Із ним в Івана Карабиця склалися особливі взаємини: Борис Миколайович був для нього не просто вчителем із композиції, а другом, наставником, духовним батьком. Лятошинський умів органічно й делікатно розкрити особливості обдаровання кожного вихованця, ніколи не тиснув, не заважав вільному розвиткові індивідуальності. Майстер дав путівку в життя цілій плеяді талановитих композиторів: І. Шамо, Ю. Щуровському, М. Полозу, О. Канерштейну, Л. Дичко, Л. Грабовському, В. Сильвестрову, В. Годзяцькому, Є. Станковичу і багатьом іншим. Усі вони увійшли до кола творчого й дружнього спілкування І. Карабиця на довгі роки.

У 1968-1975 роках І. Карабиць  – диригент ансамблю пісні і танцю Київського військового округу, а з 1983 року – викладач кафедри композиції Київської консерваторії (з 1998 – професор). Основні принципи педагогічної методики Б. Лятошинського І. Карабиць пізніше переніс у стосунки зі своїми учнями. Його науково-педагогічна праця в Національній музичній академії України імені П. Чайковського була важливою частиною творчої діяльності. Чудовий педагог, він підготував до самостійного творчого життя цілу плеяду яскравих молодих композиторів і опікувався їхніми долями й після закінчення навчання. Це Анатолій Гончаров, Вікторія Польова, Вадим Ракочі, Артем Рощенко, Андрій Бондаренко, Олена Ільницька, Назарій Яремчук та інші.

Композиторові завжди була близькою філософія мандрівного українського поета, мислителя і музиканта XVIII століття Григорія Сковороди. Його поезія надихнула Івана Карабиця на створення одного з найкращих опусів – концерту для хору, солістів та оркестру «Сад божественних пісень». Маестро багато гастролював не лише в Україні, а й за кордоном. До цього часу Іван Карабиць – єдиний з сучасних українських композиторів, чия музика виконувалася в найпрестижнішому залі США – Карнегі-холі.

Іван Карабиць мав творчі здобутки в усіх музичних жанрах. Це симфонічні, кантатно-ораторіальні, інструментальні твори, концерти для оркестру, фортепіано з оркестром, вокальні цикли, понад 50 естрадних пісень, музика до художніх та анімаційних фільмів, театральних вистав. І все ж композитор тяжів до крупних жанрів, великих оркестрових і хорових мас, тому найбільшою його мистецькою удачею стали масштабні симфонічно-хорові полотна, серед яких поема «Vivere memento» на вірші І. Франка, ораторія «Заклинання вогню», опера-ораторія «Київські фрески» та інші твори, написані у співпраці зі славетним українським поетом Б. Олійником, тощо. 

Дуже важливим для творчого становлення композитора було спілкування з виконавцями його творів. У цьому контексті слід згадати скрипалів О. Крису та Ю. Мазуркевича, піаніста М. Сука, диригента Ф. Глущенка, відомі творчі колективи: квартети імені М. Леонтовича, імені М. Лисенка, камерний оркестр «Perpetuum mobile» на чолі з І. Блажковим, камерний оркестр А. Винокурова, хорову капелу «Думка» з її тодішнім керівником М. Кречком, ансамбль солістів «Київська камерата» й багатьох інших.

Член Національної комісії з питань культури при ЮНЕСКО, а в 1994-2000 роках – художній керівник Національного ансамблю солістів «Київська камерата», фундатор циклу концертів «Час камерати» – Іван Федорович належав до тієї нечисленної когорти митців, які здатні поєднувати заняття композицією з активною музично-громадською роботою. Займаючись довгі роки підготовкою пленумів СКУ, організацією гастролей провідних українських мистецьких колективів, він зрозумів, що у світі мало знають про Україну як державу з величезними культурними традиціями і творчим потенціалом. Композитор замислив зробити так, щоб про Україну стало відомо в усіх куточках Землі.

Для багатьох ім’я Івана Карабиця асоціюється насамперед із міжнародним музичним фестивалем «Київ Музик Фест», автором ідеї, постійним директором і художнім керівником якого він був з 1990 року і до останніх днів життя. Фестиваль виник у важкі часи руйнування радянської імперії і народження молодої незалежної Української держави. На цьому тлі «Київ Музик Фест» постав як міцна духовна опора, що повернула митцям відчуття власної гідності й високого духовно-естетичного виміру української музики, а його струнка, продумана концепція, виражена гаслом «Українська музика в контексті світової культури» », визначила шляхи розвитку нашого музичного мистецтва на кілька найближчих десятиліть.

Другим дітищем І.Ф. Карабиця став Міжнародний благодійний фонд пам’яті В. Горовиця, одним із засновників якого композитор став у 1995 році, та Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті В. Горовиця, беззмінним головою журі якого також був Іван Федорович. Сам композитор з гордістю підкреслював, що це дає йому змогу спостерігати, як зростає музичне виконавство, як кожний конкурс приносить ціле сузір’я блискучих молодих виконавців, у тому числі й українських, як дивовижно й прекрасно бачити взаємообмін культур.

Талант І. Карабиця у сфері мистецького менеджменту був насправді видатним. Він зміг зламати стереотипи, що складалися десятиріччями, умів не тільки продукувати і генерувати ідеї, потрібні для культурного поступу, а й блискуче реалізовувати їх. Він щиро радів із того, що його ідеї підхоплюють інші діячі культури, тиражують у нових українських музичних фестивалях в різних регіонах держави. Це був діяч культури із сучасним, широким поглядом на світ і талантом розпізнавати тенденції кінця ХХ – початку ХХІ століття.

Камерні твори

• Сонати для віолончелі і ф-но – № 1 (1968), № 2 (1972)
• «Ліричні сцени» для скрипки і ф-но (1970)
• концертна сюїта для скрипок (1973)
• Струнний квартет (1973)
• Концертний дивертисмент для 6 виконавців (1975)
• Експромт для альта і ф-но (1976)
• «Диско-хоровод» для кларнету і ф-но (1981)
• Концертино для 9 виконавців (1983)
• Про що співає річка для 7 виконавців (1993)
• «Інтродукція та колізія» для 2 скрипок та ф-но (1993)
• «музика з вотерсайду» для флейти, кларнета, скрипки, ф-но та ударних (1994)

Фільмографія

Фільми:

• « Вулиця тринадцяти тополь» (1969)
• «Комісари» (1970)
• «Відкрий себе» (1972)
• «Земні та небесні пригоди» (1974)
• «Острів юності» (1976)
• «Дачна поїздка сержанта Цибулі» (1979)
• «Житіє святих сестер» (1982)
• «Без року тиждень» (1982, т/ф)
• «Тепло студеної землі» (1984, 2 с.)
• «Іванко і цар Поганин» (1984, т/ф)
• «Дива в Гарбузянах» (1985, т/ф)
• «Поранені камені» (1987, т/ф, 3 с.)
• «Дорога до пекла» (1988)
• «Із житія Остапа Вишні» (1991)
• «Партитура на могильному камені» (1995) та ін.

Мультфільми:

• «Зубна билиця» (1972)
• «Була у слона мрія» (1973)
• «Хлопчик з вуздечкою» (1974)
• «Півник і сонечко» (1974)
• «Ниточка і кошеня» (1974)
• Тато, мама і золота рибка» (1976)
• «Хто в лісі хазяїн?» (1977)
• «Каїнові сльози» (1980)
• «Крилатий майстер» (1981)
• «Дощику, дощику, припусти!» (1982)
• «Журавлик» (1982)
• «Як було написано першого листа» (1984)
• «Жили-пили» (1985)
• «Різнокольорова історія» (1986)
• «Різдвяна казка» (1993)