До 85-річчя від дня народження української композиторки, народної артистки України,

лауреатки Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка

Лесі (Людмили) Василівни Дичко (1939)

 «Серед плеяди українських композиторів-шістдесятників яскраво зоріє творчість Лесі Дичко. Художній світ її музики постає як неповторна сфера хвилюючих духовних осяянь і мистецького пошуку. Лірична за своєю природою, музика Лесі Дичко чарує тонким чуттям природи і емоційною силою переживань, туга недолі межує тут з образами героїчної боротьби, стихія палкого танцювального руху – з благосним філософським роздумом. Подиву гідний обшир інтересів композиторки, особливо зважаючи на глибинність задумів та відточеність форми творів.»

(Л. Пархоменко, музикознавець)

Леся Дичко – одна з провідних хорових композиторів в Україні. Творча спадщина митця вже давно увійшла до української та світової музичної скарбниці. Леся (Людмила) Василівна Дичко народилася 24 жовтня 1939 року у Києві.  В  її родині дідусь гарно співав, батько був обдарованим музикантом, хоча й працював інженером, а мама чудово малювала. Після закінчення спеціальної музичної школи Леся навчається у консерваторії спочатку в  класі К. Данькевича, потім – у  корифея української музики симфоніста світового масштабу Б. Лятошинського. До композиторського хисту, музичної освіти Л. Дичко додала і невід’ємну на її думку освіту для митця – художню та театральну. Вона пройшла курс у Київському художньому інституті і потім викладала там історію музики. Після закінчення Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського своє творче і наукове життя пов’язує з художними колективами та мистецькими закладами Києва.

Учениця та послідовниця Б. Лятошинського, Л. Дичко створила свій неповторний стиль. У ній ніби поєднуються дві душі – композитора і живописця. Майстриня у музичні партитури відтворює красу архітектурних споруд, так тонко відчуває колір, що інколи здається – їй під силу озвучити будь-який орнамент. Не кожний композитор має таке своєрідне світобачення і, мабуть, тому спектр її музичних фантазій обумовив багатовимірність жанрів.

У 1983 році Леся Дичко створює балет «Катерина Білокур» за мотивами творів видатної української художниці. Живопис – одна зі пристрастей Лесі Дичко нарівні з музикою й архітектурою. «Кожну гаму, кожен звук, кожен інтервал я бачу в кольорі. А кожен твір будую за основами архітектури, – зізнається композиторка. – У мене написані «Іспанські фрески», «Французькі фрески», «Швейцарські фрески». Уявляючи архітектуру цих країн, я будувала саму музику». Для композитора завжди важливою була тріада: музика-архітектура-живопис.

Наприкінці 80-х Леся Дичко в умовах Радянського Союзу взяла на себе сміливість відродити давні традиції української літургійної музики, які обірвались на початку XX ст. Літургії, створені Лесею Дичко за всіма церковними канонами богослужіння, повертали українцям втрачений пласт музичної культури. Леся Дичко разом із чоловіком провели величезну роботу для популяризації імені Артемія Веделя, композитора XVIII століття, який створив справжні шедеври у жанрі хорового концерту і разом з тим став одним із перших заборонених українських композиторів.

Однією з провідних тем творчості Лесі Дичко є українська героїка. Знаковою в історії музичної культури України стала кантата «Червона калина». За спогадами очевидців, після її прем’єри слухачі засипали сцену квітами та кетягами калини, а овації ще довго не вщухали.  Написана ще у студентські роки «Червона калина», а також «Пори року» принесли композиторці визнання новатора в хоровому мистецтві.

Твори Леся Дичко із захватом слухають у Європі, Азії та Америці. Її творчий доробок вражаюче об’ємний і різноплановий за жанрами і стилістикою. Проте наскрізними лініями її музики залишаються національна історія і любов до українських традицій. Нові твори, написані під час війни, про любов до природи і своєї землі, що дає їй сили на творчість, та її учнів, які продовжують навчатися, навіть захищаючи нашу країну. Сьогодні постать Лесі Дичко – справжнє явище мистецтва, втілення національної стихії, філософічності, самобутніх духовних традицій незалежної України. 

Користувачі бібліотеки нашого коледжу отримали чудову нагоду ознайомитися з великою кількістю видань, наявних у фонді і представлених на виставці, присвяченій 85-річчю Лесі Дичко. Зокрема, приємним виявом уваги до бібліотеки стало організоване відвідування студентами відділу народних інструментів разом із викладачем Єлізаветою Собослой. Студенти з цікавістю переглядали нотні видання з  автографом композитора, що була подаровані бібліотеці, задавали питання. Леся Василівна постійно передає бібліотеці коледжу найновіші видання. І незалежно від уподобань, кожен користувач нашої бібліотеки знаходить хоча б одне видання надзвичайно талановитої людини, видатного композитора сучасності, на  якому неодмінно зупинить свій зацікавлений погляд.

Музична творчість Л. Дичко

Опери

«Золотослов» (слова народні) 1992 (для солістів та хору)

«Різдвяне дійство» («Вертеп») слова народні 1992; 1998 (для солістів, хору та ударних)

Ораторії

«І нарекоша ім'я Київ» тексти літописів 1982 (для солістів, хору, інструм. ансамблю)

«Індія-Лакшмі» тексти індійських поетів 1989 (для солістів, хору, симф. оркестру)

Симфонії

«Привітання життя» (також цей твір часом фігурує під назвою «Зелене Євангеліє») для сопрано, баса та камерного оркестру на вірші Б.І. Антонича,1972

«Вітер революції» симфонія на вірші М. Рильського та П. Тичини, 1976

«Ти починаєшся з очей», симфонія-кантата на слова О. Сердюка, 1994

Кантати

П’ять фантазій за картинами російських художників,1962,1972 (для хору і симфонічного оркестру)

Рапсодія «Думка», вірші Т.Г. Шевченка,1964 (для колорат. сопрано, чоловічого хору, симфонічного оркестру)

«Червона калина», слова старовинних українських пісень 1968 (для хору, солістів та інструментального ансамблю)

«Пори року», слова народні 1973

«Карпатська», слова народні  1974

«Сонячне коло», вірші Д. Чередниченка 1975 (для дитячого хору та симфонічного оркестру)

«Здрастуй, новий добрий день», вірші Є. Авдієнка 1976  (для дитячого (жіночого) хору)

«Весна», вірші Є. Авдієнка 1980 (для дитячого хору та симфонічного оркестру)

«Барвінок», вірші С. Жупанина 1980 (для дитячого хору та симфонічного оркестру)

«Ода музиці», вірші Б. Олійника 1980 (для мецо-сопрано, хору, камерного оркестру та органа)

«У Києві зорі», слова народні 1982 (для сопрано, чоловічого хору та інструментального ансамблю)

Ода «Довженкові», вірші М. Вінграновського 1984 (для чоловічого хору і органа)

Хорові концерти

«Краю мій рідний», вірші Б. Олійника та С. Жупанина 1995-1998 (для солістів та хору)

«Французькі фрески», 1995—2000 (для читця, мішаного хору, квартету духових, органу, ударних)

«Іспанські фрески» 1996-1998 (для хору та ударних)

«Швейцарські фрески»,2002 (для двох читців, мішаного хору, органу і ударних)

А. Ведель, «Тебе, Бога, хвалимо» (Te Deum laudamus), концерт для хору та оркестру, 2018

Хорові поеми

«Голод 33», вірші С. Коломійця (1993)

«Лебеді материнства», вірші В. Симоненка (1996)

Літургії

Літургія № 1 для однорідного хору (чол., жін.) 1989, 1990

Літургія № 2 для мішаного хору 1990

«Урочиста Літургія» для мішаного хору (2000—2002)

Окремі хорові твори a cappella

Лісові далі (1962)

Сонячний струм (1972)

П'ять прелюдій в стилі «шань- шуй» - на вірші японських поетів (1989)(для жіночого хору)

Дві колядки,  слова народні (1996)

Псалом 67 (для жіночого хору) (1999)

Місячна фантазія, вірші П. Мовчана  (1999)

Твори для фортепіано

«Українські писанки» — поліфонічні варіації для фортепіано (1972)

«Дитячий альбом» для фортепіано (1992)

«Карпатські фрески» у семи частинах для фортепіано (1993)

Драматичний триптих — для двох фортепіано (1993)

«Чотири пори року» — для двох фортепіано, перша версія (1993)

«Замки Луари» — п'ять п'єс для фортепіано (1994)

«Алькасар… Дзвони Арагону» — фортепіанний цикл (1995)

Парафраз на теми опери «Золотослов» (2002)

Балети

«Метаморфози» (1963; 1972)

«Досвітні вогні» (за однойм. поемою Лесі Українки, 1967)

«Катерина Білокур» (за мотивами творчості художниці, 1983; постановка А. Рубіної)

«Святкова феєрія»

Музика до фільмів

«Казка про місячне сяйво» (1968, мультфільм)

«Осіння риболовля»(1968, мультфільм)

 «Кримська легенда» (1969, мультфільм)

«Як їжачок і ведмедик зустріли Новий рік» (1975, мультфільм) «Климко» (1983, х/фільм, реж. М. Вінграновський)