До 120-річчя від дня народження Колесси Миколи Філаретовича, українського композитора, диригента, педагога, громадського діяча, народного артиста України, Героя України, лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка

 (1903–2006)

 «Він — людина, перед очима якої проминуло ціле століття, митець, який спілкувався з особистостями,

що вже давно стали історичними. Його ім’я — на сторінках енциклопедій і підручників,

його твори – в репертуарі музикантів багатьох поколінь.

Микола Філаретович Колесса – живе обличчя історії».
(Лідія Мельник)

Микола Філаретович Колесса вже за життя став музичною легендою не тільки Львова і України, а й всього світу. Маестро – так називали М. Колессу музиканти, колеги, учні, та й просто ті, хто любить музику.

Засновник відомої на весь світ львівської школи композиторів та диригентів народився 6 грудня 1903 року в Самборі в родині Філарета Колесси, видатного фольклориста та музикознавця. Саме в той день Західна Україна у Львові  вітала Миколу Лисенка із 35-річним ювілеєм його творчої діяльності. Коли Філарет Колесса розповів композитору, доброму другу сім’ї, про народження сина, Микола Лисенко напівжартома запропонував назвати  новонародженого Миколою. Мабуть, разом з ім’ям видатного українського композитора хлопчик багато в чому успадкував і його складну та яскраву долю.   Музичний родовід сім’ї Колесс сягає першої половини ХІХ століття. Адже прадідом Миколи Колесси був відомий український музичний діяч і композитор, священик Іван Лаврівський, автор багатьох пісень і музики до театральних вистав. Двоюрідний брат батька – всесвітньо відомий оперний співак Модест Менцинський. Шкільними вчителями Миколи були історик Іван Крип’якевич і композитор Станіслав Людкевич, вдома часто гостювали Іван Франко та Василь Стефаник.

Життя Колесси, як і всього його славетного роду (рід Колесс – невід’ємна частка Галичини, є своєрідною ілюстрацією багатьох етапів розвитку культури та науки цього регіону від другої половини ХІХ сторіччя і до нашого часу), тісно пов’язане з рідним краєм. Вже з самого дитинства Микола належав до Пласту (українська організація скаутів, що сформувалася у 1912 році на території Галичини), приймав активну участь у його діяльності. За це пізніше він був удостоєний однієї з найпочесніших своїх нагород – ордену «Вічного Вогню у Золоті».

Музика оточувала маленького Миколку з ранніх літ. Коли йому випов­нилося сім, родина переїхала до Львова, – Філарет Колесса почав викладати у міській академічній гімназії. Сім’я часто бувала на виставах у Львівській опері. А Миколка, навіть іще не знаючи нот, підходив до фортепіано і «відшуковував» мелодії. Власне з мелодією народної пісні прийшов він восьмирічнім хлопчиком до Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка – тоді єдиного українського громадського навчального закладу в Галичині. Народна пісня надихала юного музиканта, тож не дивно, що свої перші твори Микола написав на фольклорній основі. Це були «Мазурка» для фортепіано і «Думка» для фортепіанного тріо. Десь тоді у Миколи й зародилася мрія присвятити життя музиці.

Коли перед Миколою став вибір отримання фахового ступеню – і тут на диво його музикальні батьки, які надто добре знали долю музикантів, наполягли на Краківських медичних студіях (1922–1923). Але згодом юний Колесса зробив свій вибір серцем. Рішення прийшло під час концерту, на якому звучала Дев’ята симфонія Бетховена. Саме після нього Микола наважився сказати батькові, що не може жити без музики. І той його зрозумів! Філарет Колесса обрав місцем навчання сина Прагу, бо якраз там тоді перепліталися концертні шляхи Європи. Саме у цей період чеська столиця досягла піку свого мистецького розквіту та славилася бурхливим музичним життям. Навчання у Празі дало змогу молодому композитору познайомитися з творчістю передових митців. Тут Колесса відвідав концертні виступи Б. Бартока, О. Респігі, слухав виступи скрипаля Я. Кубеліка. Сім років Прага була для Миколи Колесси містом натхнення. Він закінчив Празьку консерваторію по класах композиції та диригування і філософський факультет Празького університету, де лекції з музикознавства читав видатний учений Зденек Неєдли. Тут прозвучав дипломний твір молодого композитора, про який газета «Народні листи» відізвалася так: «Особливу радість приніс нам Микола Колесса своєю «Українською сюїтою». Між іншими творами, серед яких її поставили, свіжістю своєї інвенції вона робила враження оази в пустелі». Закінчивши Школу вищої майстерності по класу композиції видатного педагога В. Новака, Микола Колесса повернувся до Львова, де із 1930-х років почав викладати композицію у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка (на сьогоднішній день – Львівська національна музична академія ім. М. Лисенка).

У час заборони всього українського Микола Колесса розпочав закладати основи власної диригентської школи. Він організував щорічні тримісячні курси для сільських диригентів, працював з хорами «Бандурист», «Стрийський Боян», «Львівський Боян», очолюваний Станіславом Людкевичем, створив український «Студіо-хор». Останній став першим професійним колективом на західних землях України, який чітко визначив своє кредо – «плекання і популяризація передусім української поважної хорової і хорово-інструментальної музики».

Для пізнання творчості Миколи Колесси важливе розуміння багатогранності і різнобічності його таланту. Як видатний музикант, він проявив себе не лише в композиторській творчості. Митець постійно виступав і в якості диригента: сучасники запам’ятали його як талановитого інтерпретатора музики різних стилів і жанрів. У 1938 році Український видавничий інститут випустив «Диригентський порадник», чотири розділи якого були написані Миколою Колессою. У цьому пораднику митець ділився диригентським досвідом і водночас узагальнював досвід світової диригентської школи.

Колесса був одним із засновників симфонічного оркестру Львівської філармонії, диригентом Львівського театру опери та балету, працював художнім керівником і диригентом хорової капели «Трембіта». А згодом – став фундатором львівської диригентської школи, створивши її теоретичне обґрунтування, викладене у підручнику «Основи техніки диригування». Цей посібник не втрачає своєї актуальності для диригентів вже протягом кількох десятиліть.

Але найбільшим задоволенням для митця було творення музики. Народжений у сім’ї видатного фольклориста Філарета Колесси, майбутній композитор з дитинства був оточений не лише мистецтвом, а й палкою пристрастю до українського коріння, яке він перейняв від батьків. Зачарований народними мотивами, Микола Колесса особливо полюбив мелодії карпатського регіону. Головна особливість творчості композитора – звернення до різних музичних діалектів Західної України, з яких, можливо, найбільш своєрідні: гуцульський, поліський і особливо лемківський. Це стосується не лише обробок та хорових жанрів, а й переважної більшості інших творів: «Картинки Гуцульщини», «Три коломийки», Перша симфонія… Вершинний доробок композитора цих років – яскравий оркестрово-хоровий цикл «Лемківське весілля», головний акцент у якому робиться на свіжому і колоритному звучанні народних пісень Лемківщини. Неофольклорні пошуки Колесси багато в чому перегукуються з пошуками його сучасників – Карла Орфа та Бели Бартока, що також вбачали свіжість музичної мови у національних пісенних пластах. А «Лемківське весілля» музикознавці вважають, в певному сенсі, українською «Карміною Бураною», оскільки обидва твори посідають у різних культурах аналогічні ніші. Твір було відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка.

Глибокої поваги заслуговує і педагогічна діяльність великого майстра, який разом з С. Людкевичем започаткував Львівську композиторську школу і продовжив себе у плеяді талановитих учнів. Серед них багато імен, визнаних не тільки на Україні, а й за кордоном: Стефан Турчак, Юрій Луців, Євген Вахняк, Тарас Микитка, Іван Гамкало, Роман Филипчук, Богдан Антків, Руслан Дорожівський, Роман Никифоров, Орест Кураш, Богдан Герявенко, Ігор Левенець, Євген Досенко, Ярема Колесса …

Микола Філаретович записав близько ста магнітофонних касет своїх спогадів. Значна частина його мемуарів увійшла до книжки «Сто років молодості», написаною музикознавцем Наталією Самотос, донькою відомого львівського скульптора Івана Самотоса. Микола Філаретович ділився рецептом свого довголіття: «Це важко... Потрібно скромно жити, не дуже багато їсти, не дуже багато пити. Поводитися статечно, щоб людям була приємна ваша поява». Найціннішим подарунком в житті він вважав, коли люди «приносили в подарунок своє добре серце, яке озброює людину проти всякого зла, неправди, брехні». Музику міг слухати завжди, бо мав непоборне відчуття, що вона здатна розчулити навіть найжорстокішу людину, а М. Колесса володів унікальним даром – умінням любити! Здавалося, що в кожній людині, яка зустрічалася на його життєвому шляху, бачив неповторну особистість. М. Колессі пощастило товаришувати з найвизначнішими особистостями ХХ століття. А найціннішим його скарбом була родина: кохана дружина Надія, доньки Ксенія, Харитина, Соломія, які також своє життя присвятили музиці, а тепер виховують молоде покоління українських музикантів. Микола Філаретович тішився успіхами внуків і правнуків, міг розповідати про них завзято і натхненно.

Творче життя Микола Колесса розпочав відразу після закінчення Школи вищої майстерності в Празі і продовжував свою мистецьку діяльність аж до 97-річного віку, залишивши після себе безцінний спадок: твори останніх десятиліть, що визначили найвищу творчу зрілість – Другу симфонію, твір для струнного оркестру «У горах» та хорові твори. Він втілив у своїй музиці яскравий, неповторний національний стиль, де ретельно відшліфований «екстракт» найхарактерніших рис гуцульського, поліського і лемківського фольклору з надзвичайною фаховістю і талантом інтегрується у жанри і форми класичної музики. Композитором опрацьовані фактично всі музичні жанри: хорові, сценічні, камерно-вокальні, оркестрові та жанр мініатюри. Усі вони поповнюють на сьогодні мистецьку скарбницю України.

Ім’я Миколи Колесси – легенди музичної культури та одного з найвизначніших львів’ян усіх часів, що залишили неповторний слід у культурі не лише своєї малої батьківщини, але й усієї України, – шановане не лише на теренах батьківщини, але й широко за її межами.